Заигрывание с национализмом провоцирует падение в демонизм
Задубровка. Фото: Нацполиция
Любое заигрывание с национализмом — это резкое проваливание в язычество, вернее это и есть уже само язычество, добавляется только культ, идеология уже готова. Но на этом падение не заканчивается. Оно стремится к обычному и банальному демонизму. Который одними принимается быстро и с радостью, как следствие и тяготение их сил души. Другими постепенно, отравляясь ядами, не имея под рукой единственного лекарства - православной веры и Причастия. Если кто еще внешне и сохраняет оболочку христианства, то только, как сильнейшее средство обмана. Суть их - откровенный сатанизм, а дух их - настоящий антихристианский.
Вся их борьба направленна только лишь на одно - на каноническую Православную Церковь - Единую Святую Соборную Апостольскую.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.