Яким буде життя після карантину
Митрополит Антоній (Паканич). Фото: сайт УПЦ
Для християнина нічого по суті не змінюється. Життя до карантину і після тримається на тих же принципах і цінностях. Світ же буде постійно нав'язувати свої цінності і правила гри, буде вибивати грунт з під ніг під будь-яким приводом. Так було і так буде. Єдина можливість зберегти себе – активне духовне життя. Ми часто заміняємо його чим завгодно: зовнішньою активністю, численними розмовами, будь-якою діяльністю. Займаємося чим завгодно і ким завгодно, але тільки не собою і власною душею.
Така зневага до головного діяння не проходить безслідно. В будь-якій кризовій ситуації це спливає і проявляється.
Люди, що йдуть від духовного життя і Богоспілкування, втрачають зв'язок з Богом і при першій же бурі їх збиває з ніг. Така втрата є головною бідою і трагедією людини.
Все інше – тимчасове і неважливе. Хто втратив зв'язок з Богом, легко піддається загальним настроям, втрачає критичне мислення, панікує і боїться. Він не в змозі протистояти найменшому тиску, тут же здає свої позиції, беручи за правду все, про що йому говорять.
Для християнина правда одна у всі часи – слово Боже. Для нас це незмінний орієнтир, з яким ми звіряємо свої думки, вчинки і висновки. Якщо запропонована нам правда розходиться з істиною Христовою, ми залишаємося вірними Христу, чого б нам це не коштувало.
Пройдуть сьогоднішні випробування, будуть інші. Але ставлення до них не повинно змінюватися. Механізми ті ж уже багато століть. Відірвати людину від Бога і Його Церкви.
У людини можна забрати все, але не можна забрати її душу. Душа належить Богу.
І за Богом буде останнє слово у всіх ситуаціях і з кожною людиною. Карантин оголив наші недуги. У кожного вони свої. Потрібно знайти мужність визнати їх. Господу не потрібні наші виправдання, Господу треба наше покаяння. І якщо нинішні випробування допомогли краще розібратися в собі, це вже багато чого варте. Головне, не забувати про рятівну істину: немає життя поза богом. Він є Шлях і Істина і Життя.
Читайте також
Сп'яніння Богом: чому Ісаак Сирин молився за демонів, не вірячи у вічне пекло
Церква згадує святого, чиє богослов'я – це радикальний протест проти сухих законів релігії. Про те, чому Бог не є справедливим, а пекло – це школа любові.
Що буде з християнством, коли воно перестане бути оплотом цивілізації?
Західні демократії люблять згадувати про свободу віросповідання… коли їм вигідно. Коли ні – прекрасно дружать з переслідувачами християнства.
Скальпель і хрест: Розмова з хірургом, який обрав Бога в розпал терору
Ташкент, 1921 рік. Професор хірургії одягає рясу і йде в операційну. Я питаю: навіщо? Він відповідає, але не так, як я очікував.
Бог, Який біжить назустріч
Ми іноді думаємо про Бога як про суворого суддю з папкою компромату. Але притча про блудного сина ламає цей стереотип.
Дзеркало для пастиря: Доброчесність священника – це питання безпеки
4 лютого – пам'ять апостола Тимофія. Як хворий юнак повстав проти язичницької оргії. Його єдина зброя – чесність.
Бог на ліжку №2: Остання розмова з Нектарієм Егінським
Митрополит помирає в палаті для жебраків. Директор лікарні не вірить, що цей старий у брудній рясі – єпископ. Що залишається від людини, коли хвороба зриває всі маски?