Яким буде життя після карантину
Митрополит Антоній (Паканич). Фото: сайт УПЦ
Для християнина нічого по суті не змінюється. Життя до карантину і після тримається на тих же принципах і цінностях. Світ же буде постійно нав'язувати свої цінності і правила гри, буде вибивати грунт з під ніг під будь-яким приводом. Так було і так буде. Єдина можливість зберегти себе – активне духовне життя. Ми часто заміняємо його чим завгодно: зовнішньою активністю, численними розмовами, будь-якою діяльністю. Займаємося чим завгодно і ким завгодно, але тільки не собою і власною душею.
Така зневага до головного діяння не проходить безслідно. В будь-якій кризовій ситуації це спливає і проявляється.
Люди, що йдуть від духовного життя і Богоспілкування, втрачають зв'язок з Богом і при першій же бурі їх збиває з ніг. Така втрата є головною бідою і трагедією людини.
Все інше – тимчасове і неважливе. Хто втратив зв'язок з Богом, легко піддається загальним настроям, втрачає критичне мислення, панікує і боїться. Він не в змозі протистояти найменшому тиску, тут же здає свої позиції, беручи за правду все, про що йому говорять.
Для християнина правда одна у всі часи – слово Боже. Для нас це незмінний орієнтир, з яким ми звіряємо свої думки, вчинки і висновки. Якщо запропонована нам правда розходиться з істиною Христовою, ми залишаємося вірними Христу, чого б нам це не коштувало.
Пройдуть сьогоднішні випробування, будуть інші. Але ставлення до них не повинно змінюватися. Механізми ті ж уже багато століть. Відірвати людину від Бога і Його Церкви.
У людини можна забрати все, але не можна забрати її душу. Душа належить Богу.
І за Богом буде останнє слово у всіх ситуаціях і з кожною людиною. Карантин оголив наші недуги. У кожного вони свої. Потрібно знайти мужність визнати їх. Господу не потрібні наші виправдання, Господу треба наше покаяння. І якщо нинішні випробування допомогли краще розібратися в собі, це вже багато чого варте. Головне, не забувати про рятівну істину: немає життя поза богом. Він є Шлях і Істина і Життя.
Читайте також
Святий з нестерпним характером
Блаженний Ієронім Стридонський сварився з друзями, ображав опонентів і зривався на всіх – і цей нестерпний книжник дав Заходу Біблію, яку читали тисячу років.
Якщо молитва вкрилася кригою – це не наша провина
Коли канони давно читаються самими лише вустами, а серце мовчить, немов камінь, – це ще не відпадіння від Бога. У цього холоду є давня назва, і через нього проходили навіть найпалкіші молитовники.
Лагідність – це не слабкість
Ми звикли плутати лагідність із безхребетністю. А в Євангелії цим словом називали прирученого бойового коня — величезну силу, приборкану вуздечкою.
Депресія, яка накриває навіть святих
Ми звикли бачити на іконах безтурботні посмішки подвижників. Але один з найглибших інтелектуалів Церкви роками не міг вийти з кімнати через паралізуючу тугу.
Святий, над яким сміялася вся столиця
Сто років тому людину, яку нині шанують як святого, освічена публіка вважала посміховиськом. Про те, як праведний Іоанн Кронштадтський відповідав на гоузування, варто знати кожному, хто вступає в суперечку про віру.
Час погасити світло в передпокої
Ми занадто звикли ховати втому за маскою сильної людини. Справжня зустріч із Богом починається там, де більше немає сил прикидатися.