О национальной идее и Боге
Фото: Отортодоксия
Сегодня за ланчем я включил в интернете запись одного из последних «вечеров с Владимиром Соловьёвым» (иногда смотрю) во время которого обсуждалась тема национальной идеи в ракурсе короновируса. Участвовали умные мужчины, особенно мне симпатичен Сергей Михеев, человек православный и имеющий дар слова. Но, даже он (то ли в этом телевизионном формате это не положено, то ли ещё почему) говоря о высоких целях, которые должна воплощать эта русская национальная идея, не сказал прямо и конкретно то, что я попробую сейчас, по возможности кратко и просто сформулировать.
Национальная идея (любая, не только русская) может строиться только на одном из двух фундаментов (или постулатов): №1. Бог существует, жизнь личности не кончается со смертью, а продолжается в «другом измерении» - пространстве Вечности.
Фундамент №2. Бога нет. Жизнь личности прекращается со смертью и после неё просто «больше ничего нет».
Если мы принимаем за основу национальной идеи фундамент №1, то национальная идея может быть только такой – создание в государстве таких условий жизни, в которых, при материальном благополучии граждан (максимально возможном, исходя из всех внешних и внутренних условий) основная задача государственных структур состояла бы в создании условий для всех граждан вместе и каждого в отдельности, для совершенствования в тех качествах, которые дадут возможность этой личности иметь в Вечности состояние счастья, а не страдания.
Если же за основу принимается фундамент №2, то любая национальная идея станет лишь разновидностью «танца с бубном вокруг корыта со жратвой».
И, только решив – какой из этих двух фундаментов взять за основу, можно всерьёз рассуждать о национальной идее. Аминь!
(тема различия понимания счастья в Вечности разными религиозными конфессиями – тема отдельная, и достойна обсуждения только при принятии за основу национальной идеи фундамента №1, в противном случае эта тема будет лишь пустословием).
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади