О национальной идее и Боге

Фото: Отортодоксия

Сегодня за ланчем я включил в интернете запись одного из последних «вечеров с Владимиром Соловьёвым» (иногда смотрю) во время которого обсуждалась тема национальной идеи в ракурсе короновируса. Участвовали умные мужчины, особенно мне симпатичен Сергей Михеев, человек православный и имеющий дар слова. Но, даже он (то ли в этом телевизионном формате это не положено, то ли ещё почему) говоря о высоких целях, которые должна воплощать эта русская национальная идея, не сказал прямо и конкретно то, что я попробую сейчас, по возможности кратко и просто сформулировать.

Национальная идея (любая, не только русская) может строиться только на одном из двух фундаментов (или постулатов): №1. Бог существует, жизнь личности не кончается со смертью, а продолжается в «другом измерении» - пространстве Вечности.

Фундамент №2. Бога нет. Жизнь личности прекращается со смертью и после неё просто «больше ничего нет».

Если мы принимаем за основу национальной идеи фундамент №1, то национальная идея может быть только такой – создание в государстве таких условий жизни, в которых, при материальном благополучии граждан (максимально возможном, исходя из всех внешних и внутренних условий) основная задача государственных структур состояла бы в создании условий для всех граждан вместе и каждого в отдельности, для совершенствования в тех качествах, которые дадут возможность этой личности иметь в Вечности состояние счастья, а не страдания.

Если же за основу принимается фундамент №2, то любая национальная идея станет лишь разновидностью «танца с бубном вокруг корыта со жратвой».
И, только решив – какой из этих двух фундаментов взять за основу, можно всерьёз рассуждать о национальной идее. Аминь!

(тема различия понимания счастья в Вечности разными религиозными конфессиями – тема отдельная, и достойна обсуждения только при принятии за основу национальной идеи фундамента №1, в противном случае эта тема будет лишь пустословием).

Читайте також

Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність

7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.

Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність

В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади

Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій

Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.

Алогічність любові

Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.

Справедливість не за ярликами

В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.

У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ

Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.