Україну переводять у нову «духовну реальність»?

Україну переносять до західної «духовної ойкумени». Фото: СПЖ

Православну Україну активно та цілеспрямовано рухають у західну релігійну сферу. І це зрушення може стати потужнішим, ніж унія з католицтвом у XVI столітті. Чому ми так говоримо? Давайте розбиратися.

В УГКЦ ухвалили рішення про перехід на григоріанський календар. Це станеться з 1 вересня 2023 року.

У травні таке ж рішення готуються ухвалити і в ПЦУ. Її речник Євстратій Зоря каже, що «є всі аргументи для позитивного рішення». Ще напередодні 2023 року керівники уніатів і ПЦУ зустрілися та синхронізували перехід на новий стиль. І можна сказати, що це їхні внутрішні справи і до віруючих Української Православної Церкви не мають жодного стосунку. Але це зовсім не так.

Ще зовсім недавно в УГКЦ і Думенко говорили, що перехід на новий стиль вигідний тільки Москві, оскільки він викличе розкол і законсервує його на найближче століття.

Євстратій Зоря: «Це питання розділяє більше, ніж об'єднує. Якщо ми хочемо законсервувати той стан поділу, що ми бачимо зараз, то завтра проведемо цю календарну реформу. Замінимо календар, отримаємо старокалендарний розкол і законсервуємо ситуацію ще на найближчі 100 років, чого, власне, хотіла Москва. Будемо ми їй робити такий подарунок, чи будемо трохи мудрішими?»

Зараз відповідь – так, подарунок Москві буде, календар вирішили терміново міняти. Нібито війна змінила запити віруючих, і всі різко захотіли на новий стиль. І Зоря з колишнім запалом розповідає про важливість переходу на новий календар.

І це зовсім не рішення лише ПЦУ та УГКЦ. У команді із ними грає українська влада. Перед Новим роком Міністерство культури та інформполітики разом із Міністерством цифрової трансформації запустили у додатку «Дія» голосування-опитування, коли українцям потрібно святкувати Різдво. Чому саме Різдво? Відповідь проста – тому що це свято вже кілька років обговорюється як перехідна точка до повної зміни календаря.

І ініціатива влади викликала багато питань, оскільки Дія – це електронний сервіс адміністративних державних послуг. Тобто це те саме, начебто вам раптом запропонували в адмінцентрі проголосувати про церкву при отриманні паспорта чи свідоцтва про шлюб.

Така увага до релігійних питань у країні, де Церква за Конституцією відокремлена від держави, вражає. Але це лише на перший погляд. Подібні ініціативи просто так не з'являються. І тут важливо, в якому світлі подавали опитування.

Ткаченко: «Для України дотримання юліанського календаря – це спадщина російської імперії. Однак останнім часом все більше людей переходить на святкування Різдва 25 грудня, разом із християнами світу, а деякі взагалі святкують дві дати, що дозволено у нас законом… Цей процес прискорюється, у тому числі й тому, що ніхто не хоче святкувати Різдво разом із Москвою».

За юліанським календарем сьогодні живуть Єрусалимська, Польська, Грузинська, Руська, Сербська, Українська Церкви та гора Афон. Але наша влада про це не каже. У її вустах юліанський календар – «поганий», це Москва та російська імперія, а новий календар – «хороший», це християни всього світу.

Тому ми бачимо нехитру політтехнологію в два ходи:

• спочатку людям нав'язується ідея нового церковного календаря;
• потім про цю ідею йдеться вже як про запит суспільства. Мовляв, люди самі цього бажають.

Олександр Ткаченко: «Я не бачу тут жодних дискусій. Тут є очікування суспільства, ми провели опитування в Дії».

А трохи пізніше міністр пише: «Реформа Літургійного календаря вже назріла, і сьогодні саме час впроваджувати рішучі зміни».

Але чому влада так щільно перейнялася церковним календарем? На це відповідає Андрій Юраш, колишній голова Держдепартаменту у справах релігій, а зараз – посол у Ватикані. Виявляється, перехід на новий стиль – це питання ідеології та політики. І це подяка України Заходу за підтримку у війні.

Андрій Юраш: «Це питання культурно-ідеологічне. Ми всі – частина західного світу. І ми маємо підтвердити цю належність. Це ще й форма певної подяки, яку наша держава відчуває до більшості країн західної духовної ойкумени у цій жахливій боротьбі. Це дуже потужний імпульс, який матиме відгук для всього духовного простору нашої держави».

У XVI-XVII століттях, коли правобережна Україна була під владою Речі Посполитої, вже були спроби зробити українців частиною західної духовної ойкумени. Простіше кажучи – знищити тут православ'я і зробити Україну католицькою. Тоді лише заступництво запорозьких козаків допомогло тут зберегти православну віру. Переформатування народу не вдалося.

Наразі через вторгнення РФ ми бачимо нову спробу. Але сьогодні ситуація зовсім інша. Сьогодні Константинополь та Рим щосили говорять про найближче співслужіння та об'єднання. Готується воно на 2025, рік ювілею I Вселенського собору. На цю дату папа та патріарх Варфоломій намітили спільне святкування Пасхи. Вони зробили вже десятки заяв про майбутню єдність. І не лише між Римом та Фанаром. Папа Франциск закликає до єдності усі конфесії. До того ж закликає британські конфесії патріарх Варфоломій. Але це справа далекого майбутнього. А об'єднання структур Риму і Фанара має тестуватись в Україні вже завтра. Про це каже глава уніатів Святослав Шевчук.

Святослав Шевчук: «Наша Церква змагається, щоб ті здобутки, які є очевидними на вселенському рівні, ми могли втілювати на нашому місцевому рівні. Як помісна церква українського народу ми хочемо внести ті плоди пошуку всесвітньої єдності у християнський церковний контекст нашої батьківщини. Діалог, який остаточно привів би нас до повної та видимої єдності».

Виходить, сьогодні в Україні реалізується масштабний релігійно-політичний проект, де беруть участь Рим, Фанар, уніати, ПЦУ та світська влада України. І, можливо, саме цим проектом пояснюються репресії влади на УПЦ, а зовсім не її міфічним зв'язком із Москвою. Адже якщо вдасться загнати віруючих у ПЦУ, а потім об'єднати з уніатами, то вся Україна стане глобальним полігоном з обкатування певної єдиної конфесії.

І християнин скаже: але ж єдність – це ж добре, треба тільки радіти. І це правда, якщо до Церкви повертаються ті, хто від неї відпав. Але зараз не так, зараз може бути створена якась єдина солянка конфесій, де всі збережуть свої єресі та помилки.

Наприклад, глава Архієпископії Фанара США вважає, що «всі релігії – це міріади стежок, які ведуть до одного місця». Глава Фанара вважає, що його завдання – навести мости між різними вірами. А екуменічні служби сьогодні стали взагалі звичною справою.

Ось у тернопільському соборі ПЦУ на літургії служить католик в облаченні. Ось у Гамбурзі проходить єдина євхаристія ПЦУ та лютеран. А екуменічні служби проходять нині чи не щотижня. Ось патріарх Варфоломій та ієрархи Фанара моляться в англіканському соборі Лондона. Ось співслужіння Фанара, Риму, ПЦУ та УГКЦ у Києві. Ось служба Фанара, католиків та протестантів у Нью-Йорку, ось служба ПЦУ, католиків, Фанара та протестантів у Стамбулі.

Все це вікна Овертона. Вони розмивають саме поняття Христової Церкви. Адже якщо всі релігії є рівнозначними, то навіщо дотримуватися православної віри? Та й чи потрібно спиратися на Писання? Наприклад, у відношенні до содомського гріха.

На початку лютого Синод Англіканської церкви ухвалив рішення про благословення у храмах ЛГБТ-пар. Зараз влада посилено схиляє її до схвалення асистованого самогубства, евтаназії. Аналогічні процеси йдуть і у католиків, і у протестантів. Але все це та сама західна «духовна ойкумена», частиною якої приготували стати й нам, українцям.

Чи потрібне нам таке майбутнє? Може, краще цінувати те велике багатство православної віри, яке ми здобули від преподобних Печерських, Іова Почаєвського, Іони Київського, Кукші Одеського та багатьох інших великих святих нашої землі? Може, це саме «західна ойкумена» має шукати мудрості у наших православних храмах та монастирях?

Так вийшло, що християнство сьогодні опинилося у кризі. Руська Церква стала придатком національної військової машини, більшість західного християнства підкорилася насаджуваної ідеології гендера та ЛГБТ. В Україні Церква Христова гнана, але від цього вона стає тільки міцнішою та згуртованішою. Так, у влади на нас свої плани. Але якщо Бог за нас, хто проти нас?

Читайте також