Митрополит Антоній (Паканич): про суть поста. Навіщо ми постимо
Митрополит Антоній (Паканич). Фото: сайт УПЦ
Піст – це прояв любові. І він так само природний, як природні ласкаві слова і знаки уваги між люблячими людьми. Молитва і піст – це не покарання, не штраф за порушення і погану поведінку, а добровільний знак уваги до Бога.
Ми виділяємо час на вдумливу молитву, робимо зусилля над собою, відмовляючись від певних речей в пост, і це стає нашим способом вираження любові. Але якщо немає радості в наших маленьких подвигах, то вони, швидше за все, безглузді.
Тільки справжня любов здатна на вираження почуттів. Немає любові – немає радості. А значить, немає ні спілкування з Богом, ні молитви, ні поста.
Любов – це праця і нагорода одночасно. Шлях любові – важкий, і осилити його зможе той, хто не побоїться випробувань і труднощів. Той, хто дійсно захоче любити – щиро і по-справжньому.
Дорогу здолає той, хто йде, а не очікує. Той, хто знічується і зупиняється на півдорозі – скільки б він не плакав і не скаржився – не досягне результатів, не змінить ситуацію, не досягне мети. Стільки людей померли духовно тільки тому, що недостатньо сильно прагнули любити...
Любов – це вічний стимул і вітрило.
Наші молитви і піст – це внутрішнє бажання догодити Господу, але потрібні вони в першу чергу не Богу, а нам самим.
Любов за своєю природою діяльна і глибока, як глибока і широка повноводна ріка, що впадає в море. Виливаючи потоки любові зі свого серця, ми поповнюємо свої резерви ще більшою кількістю живої води, що виділяється з Джерела Життя. Чим більше даєш, тим більше отримуєш. Це аксіома.
Стояча ж, не оновлювана вода стає непридатною для вживання і з часом перетворюється в болото.
Читайте також
Дві зради: чому Петро врятувався, а Іуда загинув
Обидва учні зреклися Христа, але їхні долі склалися по-різному. Про природу падіння, спасенну силу надії та про те, чому відчай страшніший за сам гріх.
Кінець історії: чому вогонь Апокаліпсису – це блага звістка
Світ занурюється у темряву, але кінець світу – це не катастрофа. Про сутінки Сьомого дня, народження нової землі і чому християни не бояться Апокаліпсису.
Рентген наосліп: діалог зі святителем Лукою Кримським
Парадокс простий і страшний: старець із незрячими очима бачив нас наскрізь, а ми з ідеальною сучасною оптикою не бачимо власної біди.
Патологія фараона: як серце втрачає чутливість
Бог не робить гонителів злими. Він перестає їх стримувати – і тоді осліпла від безкарності влада руйнує себе сама.
Вхід Господній до Єрусалима: між очікуванням чуда і Голгофою
Натовп чекав земного царя, а зустрів Агнця. Чому ми досі шукаємо «зручного» Бога.
Що сльози Христа біля гробу друга говорять про природу смерті
Горе Спасителя біля надгробка Лазаря – не просто людська скорбота. Це Бог дивиться на розпад найкращого Свого творіння і не погоджується з владою смерті над ним.