Митрополит Антоній (Паканич): про суть поста. Навіщо ми постимо
Митрополит Антоній (Паканич). Фото: сайт УПЦ
Піст – це прояв любові. І він так само природний, як природні ласкаві слова і знаки уваги між люблячими людьми. Молитва і піст – це не покарання, не штраф за порушення і погану поведінку, а добровільний знак уваги до Бога.
Ми виділяємо час на вдумливу молитву, робимо зусилля над собою, відмовляючись від певних речей в пост, і це стає нашим способом вираження любові. Але якщо немає радості в наших маленьких подвигах, то вони, швидше за все, безглузді.
Тільки справжня любов здатна на вираження почуттів. Немає любові – немає радості. А значить, немає ні спілкування з Богом, ні молитви, ні поста.
Любов – це праця і нагорода одночасно. Шлях любові – важкий, і осилити його зможе той, хто не побоїться випробувань і труднощів. Той, хто дійсно захоче любити – щиро і по-справжньому.
Дорогу здолає той, хто йде, а не очікує. Той, хто знічується і зупиняється на півдорозі – скільки б він не плакав і не скаржився – не досягне результатів, не змінить ситуацію, не досягне мети. Стільки людей померли духовно тільки тому, що недостатньо сильно прагнули любити...
Любов – це вічний стимул і вітрило.
Наші молитви і піст – це внутрішнє бажання догодити Господу, але потрібні вони в першу чергу не Богу, а нам самим.
Любов за своєю природою діяльна і глибока, як глибока і широка повноводна ріка, що впадає в море. Виливаючи потоки любові зі свого серця, ми поповнюємо свої резерви ще більшою кількістю живої води, що виділяється з Джерела Життя. Чим більше даєш, тим більше отримуєш. Це аксіома.
Стояча ж, не оновлювана вода стає непридатною для вживання і з часом перетворюється в болото.
Читайте також
Праведний гнів випалює серце дощенту
Ми виправдовуємо злобу ревністю про захист святинь. Але чесна розмова з праведником позбавляє ілюзій, залишаючи нас наодинці з випаленою порожнечею серця.
Дзеркало поверх ікони: пастка «правильного» благочестя
Ми ховаємося від тривоги в устав, вичитуємо правила та акафісти. І можемо не помітити, як починаємо молитися власному відображенню, а не Христу.
Вавилонське будівництво на Дніпрі та крах силового єднання
Держава намагається узаконити відібрані храми. Але спроба замінити живу Церкву адміністративним стандартом точно повторює помилку будівничих у долині Сеннаар.
Духовна сліпота та ціна справжньої свободи
Євангельське чудо зцілення висвітлює прірву між живою вірою та соціальним страхом. Занурення у містичне богослов’я та таємниці справжнього прозріння.
Подвиг Бориса і Гліба проти культу війни
Спогад про подвиг перших руських святих оголює страшну підміну смислів. Їхня відмова від братовбивства звучить викликом пропаганді насильства, що лунає сьогодні під церковними склепіннями.
Чому Іоанн Кронштадтський помирав без Літургії, а ми не хочемо на неї йти?
Святий пастир згасав духовно, коли не служив Літургію. І ми вмираємо без неї – повільно, тиждень за тижнем.