Был некий грешник, согрешивший и не веривший в прощение Божье
Чаша. Фото: yandex.
ФБ напоминает, что год назад я написала один из любимых своих текстов.
ВОДА И МИЛОСТЬ
(из никем не написанной средневековой легенды)
Был некий грешник, согрешивший столь тяжко, что не верил в прощение Божье. Раскаявшись, он плакал день и ночь, но не получал утешения, ибо в плаче не смел обратиться к Спасителю. Так велика была его мука, что он думал утопиться, чтобы покончить с печальной своей и отчаянной жизнью.
Был же ему сон, и во сне страдал он тяжко от огня, палящего изнутри и сжигавшего, а рот его пересох так, что не мог он сглотнуть и слюны. И не было ему никакого облегчения, так что не мог он терпеть. Явился же ему Сам Христос и, протянув чашу с водой, сказал с великой жалостью: пей.
Едва пригубил он, как мука уменьшилась, и, видя, что может теперь снести, отстранился от чаши, почитая себя недостойным пить боле. Тогда же Христос сказал: пей, пока не напьешься.
Тогда он пил из той чаши, пока не потух огонь и не утихла боль. И, когда утихла, Господь сказал: сделай еще глоток.
И от того глотка радость вошла в сердце его, и мир - в душу его, и отошла память о муке.
И сказал Господь: сия вода есть любовь и милость Моя ко грешным. И довольно милости Моей и любви не только потушить огонь содеянного греха, но ввести в мир Мой и в радость Мою. Не бойся призвать Меня даже от последнего предела, ибо вода в этой чаше никогда не иссякнет.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади