Вічне невдоволення, або Як стати співтворцем свого життя

Як не крути, виходить, наше життя – це те, що ми обрали. І подобається це нам чи ні, а цей факт слід прийняти.Фото: crocizyabra.ru

Часи змінюються, і ми, як відомо, змінюємося разом з ними. З одного боку, людина завжди така, «якою й була вона споконвіку», з іншого ж, кожне нове покоління чимось та відрізняється від попереднього. Взяти, хоча б, сучасну людину. У неї чимало переваг, яких, частково або повністю, були позбавлені покоління наших батьків, бабусь і дідусів.

Наприклад, у наш час людина набагато менш залежна й від думки оточуючих, ніж кілька десятків років тому. Вона не настільки легковажна, ніж представники старших поколінь, прагне у всьому переконатися сама. Вона мобільна і легка на підйом. Але, розлучаючись з вадами старших поколінь, сучасна людина нерідко відкидає цінне і потрібне і, навпаки, виробляє в собі хибне й шкідливе.

Помічали, напевно, якою рідкісною якістю стала в наш час грунтовність. Як мало серед нас спокійних, врівноважених людей, далеких на слово, нездатних до суєти, навіженства, необдуманих вчинків. Людей, які вміють стримувати почуття і контролювати емоції. Людей, поруч з якими, здається, і сам час тече в спокійному, розміреному руслі.

Помічали, напевно, якою рідкісною якістю стала в наш час грунтовність. Як мало серед нас спокійних, врівноважених людей, далеких на слово, нездатних до суєти, навіженства, необдуманих вчинків.

Нічого дивного, скажете ви, наш час сприяє розвитку в людині зовсім інших якостей, у світі ініціативних, креативних і неспокійних ґрунтовним і достатнім робити нічого. Адже життя – рух, і людина неодмінно повинна перебувати в русі. Пробиватися, прагнути, бігти і ні в якому разі не заспокоюватися. Чого б не домоглася, чого б не досягла, не заспокоюватися і не переводити дух. Основа основ успіху, зведеного в ранг абсолютної цінності, вічне невдоволення.

У самому невдоволенні нічого нового немає. Воно існувало у всі часи. Новизна полягає в тому, що це саме невдоволення, наявність в людині якого ще зовсім недавно сприймалася як ознака несерйозності, ненадійності і непотрібності, нині зведена в ранг норми. Нормальним вважається бути незадоволеним життям, оскільки невдоволення, нібито, може підштовхнути людину до активної діяльності щодо поліпшення життя.

З цієї ж причини вважається нормальним невдоволення іншими людьми. У всякому разі, начальник, скупий на похвалу і дуже щедрий на критику, вміє відшукати недолік навіть у дуже добре зробленій роботи і будь-яке підбиття підсумків перетворює в розбір недоліків – звична для нашого часу картина. Однак, звично – не значить добре. Невдоволення, як би не заохочувалося воно сучасним світом, пороком бути не перестало.

Почнемо з очевидного: людина – істота гранично облагодіяна Богом. Кожному з нас, незалежно від умов життя, стану здоров'я і життєвих проблем, дано дуже багато. Саме життя, світ, у якому ми живемо, люди, яких ми любимо і які люблять нас, власне, сама здатність любити, а ще розум, вільна воля, можливість почувати, безсмертя душі, перспектива вічного життя. Хіба мало?

Невдоволення, як би не заохочувалося воно сучасним світом, пороком бути не перестало.

Звичайно, кожному чого-небудь в житті так не вистачає. У когось ця нестача дріб'язкова, у когось – трагічна. Людей, які мали б абсолютно все необхіде і бажане, мабуть, не існує. Адже від самої ж людини і залежить, з якої сторони сприймати життя: дякувати Богові за все, що Він дав, або ремствувати через те, що чогось не вистачає. Втім, є люди, які знаходять привід для подяки навіть у відсутності бажаного.

Якщо підійти до питання максимально неупереджено, у кожної людини, незалежно ні від чого, є привід бути задоволеною життям. Адже це, висловлюючись сучасною мовою, тільки «стартові позиції». Життя, дане в дар, означає не тільки те, що Бог подарував нам можливість існувати. Він дав нам наше життя в розпорядження. І, незважаючи на те, що до гріхопадіння людина фактично відмовилася від співтворчості Бога, Бог навіть грішну людину не позбавив права бути Своїм співтворцем, давши їй владу над її власним життям.

Отже, якщо ми поставимо перед собою мету охарактеризувати християнське ставлення до життя, то першим основоположним поняттям буде свідомість.

Людина повинна жити у свідомості того, що життя дане їй в дар і для розпорядження цим даром, їй дана влада. А тому, будь-яке життєве невдоволення легко вирішується за принципом: «не вистачає? Добудь». Бог дав нам волю, сили і розум, нічим не тиснув на нашу свободу, тому якщо чогось необхідного або просто бажаного нами нам не вистачає, ми цілком це можемо придбати: навички здобуваються тренуванням, знання – навчанням, благополуччя – працею, любов – жертовністю. Є, звичайно, речі, яких не добудеш, як не старайся, наприклад, для здоров'я інваліда. Що ж, тут залишається змиритися. Розум, воля і почуття дані нам і для цього теж.

Наше життя – це те, що ми обрали.

Друге, не менш важливе поняття – вибір. Потрібно розуміти, що практично все життя пов'язане з вибором. Будь-яка життєва ситуація може зажадати від нас зробити вибір і ухилитися у нас немає можливості. Якщо людина в тій чи іншій ситуації не хоче вибирати, то вибір за неї зробить хтось інший. Звідси, як не крути, виходить, наше життя – це те, що ми обрали. І подобається це нам чи ні, а цей факт слід прийняти.

Якщо у нас існують негаразди і проблеми, то тільки тому, що ми досі не наповнилися достатнім бажанням їх вирішити і раз за разом, то від ліні, чи то з легкодухості, свідомо обираємо життя серед проблем. Якщо ми чимось незадоволені, то лише через те, що у нас не вистачає духу що-небудь змінити або ж просто змиритися. Але як би те не було, у наших бідах не винен ніхто, крім нас самих.

Придивімося до неї уважніше і побачимо, що причина більшості з них у виборі, який ми робимо регулярно, або у виборі, зробленому колись, або наслідки, які тягне за собою наш вибір. Або ж у виборі, який ми повинні були зробити і не зробили.

І, нарешті, третє поняття – відповідальність. За все, що ми усвідомлюємо і вибираємо, тільки ми відповідальні. За гріхи і пороки, за слова і вчинки, за вибір та його наслідки. Простіше кажучи: кожен з нас винен сам.

Так в чому ж сенс невдоволення, коли окрім себе нам і звинуватити у своїх проблемах нікого. Коли для вирішення будь-якої розв'язуваної проблеми нам потрібно лише бажання і зусилля, а для того, щоб змиритися з нерозв'язякю – тверезий погляд на життя і знову-таки зусилля волі?

Правда і при повному розумінні, за працю і бажання, не слід забувати, що крім усього іншого, позбутися незадоволеності не можна, не придбавши таку якість як достатність. Тобто, не навчившись відчувати міру, говорити собі «досить». Тільки достатня людина по-справжньому серйозна, спокійна і мирна.

Втім, що це, як не добре відоме нам смирення?

Читайте також