Чим закінчиться шлях від преподобного Іоанна Ліствичника до покоління Siri

Фото: СПЖ

Преподобний Іоанн Ліствичник

Неділя, присвячена преподобному Іоанну Ліствичнику, відсилає нас не лише до житія цього преподобного, але й до його твору під назвою «Ліствиця» (сходи). Ця праця є найдавнішим класифікатором людських пристрастей і чеснот з їх докладним аналізом.

Життя самого Іоанна Ліствичника швидше за все підігнане візантійськими книжниками під лекало, яким традиційно писалися житія преподобних. Згідно з цією версією, майбутній великий старець у 16 років пішов у глухий далекий монастир і де й прожив до самої смерті.

Але книга, написана преподобним Іоанном, явно свідчить про те, що він мав найвищу на той час академічну освіту, яку юнак ніяк не міг здобути до шістнадцяти років. І тим більше не міг він отримати таку освіту в монастирі.

Для того, щоб досягти такого рівня професіоналізму, потрібно було витратити багато років не тільки для навчання, а й для серйозної юридичної практики, якою, мабуть, преподобний Іоанн займався до того, як пішов у монастир. Про це опосередковано говорить серйозний лінгвістичний аналіз його книги. Крім того, особисті біографічні дані автора, що згадуються і в книзі, розходяться з офіційною версією тих, хто писав його житіє.

Найкращі психологи, про яких не знає психологія

Але в цій публікації я не ставлю собі за мету дослідити житіє святого або проаналізувати його праці. Щоб зрозуміти суть аскетичного вчення Православної Церкви, яким воно сформувалося до шостого століття, необхідно вивчити «Ліствицю» в контексті праць інших подвижників того ж часу, тісно пов'язаних з преподобним Іоанном. Це насамперед духовна спадщина авви Дорофея («Повчання») та книга питань і відповідей, відома під назвою «Посібник до духовного життя» святих Варсонофія Великого та Іоанна пророка. Тут я хочу лише відзначити, що преподобні Дорофей, Іоанн і Варсонофій теж мали дуже хорошу на той час освіту.

Для того щоб висловити суть аскетичної традиції Православної церкви, вчення про внутрішні рухи душі, які вона зазнає у процесі свого духовного зростання, потрібна була не лише глибока практика в цій галузі, але також літературний талант і солідна світська освіта.

Якщо до цих трьох вищезгаданих книг додати ще й спадщину преподобного Ісаака Сиріна, то перед нами постануть праці найбільших учених-психологів, які на своєму особистому досвіді та на досвіді своїх побратимів створили атлас-карту психічних процесів, що відбуваються в глибинах людської особистості.

Навіщо треба було святим добре вчитися

У цій статті я хочу поділитися з моїми читачами роздумами про одну революцію, яка пройшла в нашому суспільстві, та, мабуть, і в усьому світі непоміченою, але наслідки якої будуть колосальними. Як вона пов'язана з преподобним Іоанном Ліствичником і взагалі з духовним життям, ви зрозумієте, прочитавши статтю до кінця. Поки що зупинимося на тому, що поєднання в отців і вчителів Церкви блискучої світської освіти та глибокого духовного досвіду призвело до того, що ми маємо сьогодні у вигляді Символу віри, догматичних визначень, літургійної практики, аскетичної спадщини тощо. Був час, коли світська освіта не заважала, а навпаки, допомагала святим отцям у справі домобудівництва Церкви Божої. Цілком зрозуміло, чому.

Освіта – це, по-перше, здобуття знань, а по-друге, уміння їх застосовувати і, відповідно, примножувати власним життєвим досвідом. Але біда в тому, що ми цю освіту непомітно, якось під шумок будь-яких інших, здавалося б, важливих подій світової історії, поховали. Похорон цей пройшов зовсім недавно, і масштабна катастрофа, яка за цим піде, чекати себе не змусить.

Кілька слів про померлу освіту

Поки що на Землі ще живі ті, хто добре пам'ятає небіжчика і встиг здобути освіту належним чином. Але ці люди поступово йдуть із земного життя. А на зміну їм приходить інше, нове покоління «з привітом від Siri». Я, дякувати Богу, відношуся до попереднього покоління, яке змушене було полювати за знаннями первісним способом. Розповім своїм молодим читачам, як це відбувалося.

Щоб відповісти на семінарі з тієї чи іншої дисципліни, я мав провести пів дня там, де його проводили всі мої однокурсники – в університетській бібліотеці. Спочатку ми мали підійти до величезної фанерної скриньки, яка називалася картотекою. Там ми проводили маніпуляції, які зараз важко пояснити. Використовуючи алгоритм складного відбору, ми отримували десять-двадцять карток,за  якими нам видавали книги та періодичні видання. Більшість отриманої літератури потрібно було обробити в бібліотеці. Те, що не встигали, доводилося брати на руки для нічної роботи.

Вміти працювати одночасно з десятками книг, швидко аналізувати текст, який читається, знаходити в ньому головне, робити правильні висновки з прочитаного – обов'язкові навички та вміння студентів тієї епохи.

Отримані таким чином знання фіксувалися у загальному зошиті за допомогою руки та ручки, що було також дуже важливим елементом засвоєння отриманого результату. Це називалося забутим нині словом «конспектування». Кожен шматочок знань, отриманий таким чином, ми виковували своєю працею та старанністю. З десятка книг студенти вичавлювали кілька сторінок конспекту, із сотень – дипломну роботу, із тисяч – кандидатську. Все це в обов'язковому порядку нас вчили застосовувати на практиці, кожен за своїм фахом. Але все це залишилося у минулому. Тому що у світі з'явився інтернет.

Епоха «Привіт, Siri»

Бібліотеки тепер не потрібні, та й знання теж. А навіщо вони потрібні, якщо будь-яку інформацію можна знайти, сказавши лише два слова: «Привіт, Siri». Siri тобі про все розповість, і ти дізнаєшся все, що потрібно, без жодних зусиль з твого боку. Навіть більше, зрештою вона ще й запитає: «Хочете дізнатися більше?»

З цього випливають цілком логічні висновки. По-перше, знання у голові вже не потрібні. По-друге, вміння відокремлювати головне від другорядного, критичного аналізу розуму, від покоління, що росте, очікувати не варто, тому що у них немає такого досвіду роботи.

А головне ж, що давало освіту в той час, коли ми її отримували, це не самі знання, а вміння думати! Це третє, найтрагічніше, наслідок постосвітньої доби.

Думати своєю головою більше не вдасться, бо незрозуміло, як це робити.

Привіт, Ваня

Це саме те, що потрібно архітекторам Четвертої промислової революції. Людина, яка має критичний розум, здатна аналізувати, розмірковувати, зіставляти факти і робити з них власні оригінальні висновки, тепер носить назву «ворог народу, людства, нового світового порядку» – називайте, як хочете, суть від цього не змінюється. Тому що людина думаюча – головне гальмо всіх необхідних перетворень цієї революції.

Для цього на світ з'явилося покоління «Привіт, Siri». Воно не розуміє, що Siri приходить не лише тоді, коли вони кажуть їй чарівне слово «Привіт». Вона сама щодня приходить до них і каже: «Привіт, Ваня», коли Ваня запускає комп'ютер або дивиться на екран смартфона. Siri вчить у цей час Ваню, як правильно жити, що правильно думати, що цінувати, кого ненавидіти, кого любити, які життєві цілі ставити перед собою. Адже Ваню не вчили думати своєю головою.

Новомова – як прапор епохи

Як наслідок усіх цих процесів, у покоління Siri став формуватися своя неомова. Мова, якою були написані твори, що увійшли до світової скарбниці літератури та поезії, надто складна для покоління людей нового світового порядку.

Загальна тенденція читати лише дуже короткі тексти. Букв має бути якнайменше, зміст тексту – якнайпростішим. Чим менше букв, що менше звивин у голові, тим простіше. Тому все має бути стисло, просто, примітивно, зрозуміло. Тому слова новомови схожі на команди для службових собак: «Фас», «апорт», «фу». Тільки звучать вони трохи інакше: хайп, топ, жиза, ізі, краш, пруф, го, рофл тощо.

Короткі, різкі, стиснуті до краю, вони формують примітивне мислення людини, якою можна буде легко і легко керувати. Скажеш їй: «Іди вбивай» – вона піде вбивати. Скажеш: «Бунтувати» – вона почне бунтувати. Мотивом для цього може бути будь-яка брехня. Той, хто звик вірити Siri, буде вірити будь-чому.

Я вам пишу – чого ж більше?

Я утримаюся від того, щоб написати тут імовірний текст смски, яку Тетяна Ларіна могла б відправити своєму «крашу» Євгену, якби вона народилася, скажімо, у двохтисячному році.

Щоправда, про яку Тетяну і про якого Євгенія йдеться, згадають лише «бумери». «Зумери» навіть не відчують «кринж» з приводу того, що не знають «ваще», що це за «жиза» така, і який був «зашквар» між Танею та Женею, тож Сані Пушкіну вдалося написати «топчик» з цього приводу і «хайпнути» на ньому багато «лайків».

Оцифрована людина

Ми ще до кінця не зрозуміли, як інтернет та взагалі цифрові технології змінили і продовжують радикально змінювати свідомість людини. Але вже очевидно, що оцифровуватиметься не лише література, музика, живопис та поезія. Оцифровці підлягають також почуття, емоції, знання, вміння, навички та, найголовніше, душа людини. Зараз нам це може здаватися безглуздим, але насправді це і є кінцевою метою того, що відбувається у світі.

«Людину розумну» має змінити «людина оцифрована», і нинішні діти та підлітки – це і є перше покоління «цифрових аборигенів». Вони не випускають із рук смартфони, для них картинка, образ – головне джерело інформації. Реальний та віртуальні світи – рівнозначні, і це лише початок. Все їхнє життя проходить у соцмережах та месенджерах. Вони навчилися миттєво зчитувати інформацію у стрічці, в них немає гендерних шаблонів і стереотипів. За цими людьми майбутнє, саме вони вже зараз формують майбутні потреби ринку, моду, «моральні» та «моральні» цінності, систему статевих взаємин, міжособистісних комунікацій та світову нову платформу життя людства.

Чи буде в ній місце для Христа та Євангелія? Я не знаю. Але щось мені нагадує, що у новому світі буде «новий Христос», чимось схожий на Євангельського, лише з протилежним знаком.

Читайте також

Як зцілитися від кровотечі душі

Недільна проповідь.

У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди

Сердечна розмова про важливе.

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?