Маріїне стояння: саме час молитися

Маріїне стояння. Фото: stdimitry.fm

Любимо ми, православні, службу із читанням Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського. Любимо за те, що створює вона суто покаяний настрій, за читання на службі житія Марії Єгипетської, що так надихає і налаштовує на роботу над собою. Любимо й за сам канон, це непомірної глибини та щирості покаянне сповідання грішної та водночас святої душі.

Я також люблю цю службу. Однак є щось, що з року в рік наводить мене на дуже невеселі думки, і, на жаль, це не спогади моїх гріхів. Адже ми, пастирі, відповідальні не лише за себе, тож і виходить так, що навіть у суто покаяні дні зосередитись виключно на собі виходить далеко не завжди.

Вслухайтеся, вчитайтеся в канон, і ви побачите, що написаний він універсальною та зрозумілою для всіх християн мовою – мовою Святого Письма.

Кожен образ, кожен приклад, кожен символ тут є біблійним. Іншими словами, Андрій Критський наводить нам на згадку те, що всім нам відомо вздовж і впоперек, мінімально пояснюючи, чим просіяв певний старозавітний праведник або як саме наслідив у біблійній історії той чи інший грішник. Логіка преподобного проста: прочитавши чи почувши ім'я, ми відразу згадуємо біблійний сюжет, з якого автор одразу пропонує нам душекорисний висновок.

Цікаво, скажете ви, і до чого ця банальщина? Адже ми й так вже все це знаємо, не перший же рік у Церкві, диви, інші не один десяток тропарів великого канону напам'ять знають. Та я й сумніву не маю, що знають. Але от скільки б разів я не намагався заводити з церковним людом розмову про цих самих біблійних героїв та образи, завжди знаходяться такі (причому, зазвичай, з тих, хто за виглядом і поведінкою в Церкві мало не з народження) співрозмовники, яким зі згаданих в каноні осіб знайомі тільки Адам з Євою та пророки Давид та Ілля, а далі все. І якщо на запитання про «сарептянку, що нагодувала пророчу душу», або «просторе володіння», яке отримав Яфет (з перекладом, звісно, з церковнослов'янської на розмовний) ще можна почути майже членороздільний набір вигуків, то згадка Єзекії або Ахітофела провокує такий безмовний ступор, що вивести з нього вдається лише переведенням розмови на радикально протилежну тему.

Преподобний Андрій Критський жив у середині VII – першій половині VIII ст. Святе Письмо було об'єднане в одну книгу в середині другого тисячоліття.

До цього існував лише канон, що вказував, які книги є священними, а книги переписувалися і зберігалися окремо, тож та чи інша церковна громада або та чи інша людина могли мати в своєму розпорядженні, наприклад, тільки Євангеліє від Марка, послання до Солунян і Ефесян, книги Єзекіїля, Ездри та Виходу. А решту ще треба було знайти, як і знайти можливість прочитати їх, а не просто потримати в руках або пробігти очима.

Далі, поділ тексту на стовпці та певна подібність абзаців для виділення закінчених за змістом уривків, вперше виникли у X – XI ст. А вже звичний нам вигляд, із поділом на розділи та вірші, Святе Письмо набуло лише з розвитком друкарства.

Тепер підсумовуємо наші банальні відомості й отримуємо наступне: грамотний християнин часів Андрія Критського мав у найкращому випадку кілька десятків сувоїв старозавітних і новозавітних священних книг. Написані вони були вручну, або суцільно великими літерами без наголосів, або малими з неабиякою кількістю скорочень. Текст не розділявся ні на розділи, ні на вірші. Тож читання його вимагало певних зусиль навіть удень, а чого вартувало читати Писання вночі при тьмяному світлі каганця (навряд чи винайдені століттям раніше свічки встигли на той час отримати повсюдне поширення), я навіть уявляти не беруся.

І ось, уявіть собі, в ті часи, в тих умовах грамотному християнину не було важко пам'ятати, з чим Ісая представ перед Манасією, чим сумно знаменитий Ахітофел або яким чином гріх уподібнить його Ровоаму з Єровоамом.

А уявивши? Поміркуймо, чи варто й надалі виправдовувати власне нехтування Священним Писанням клопотами, роботами, зайнятістю та іншою метушнею.

До речі, сьогодні багатьох хвилює, що далі буде з нашою Церквою і що нам робити, щоб Господь змінив гнів на милість. Отже, надихніться Великим каноном і почніть читати Святе Письмо. Серйозно, уважно, скрупульозно. Читайте зі старанністю, користуйтеся святоотцівськими тлумаченнями, вдайтеся до допомоги біблеїстики. Коли ви прочитаєте Писання повністю хоча б раз (хоча, насправді, «прочитати» Писання не можна, його читання та вивчення – це справа всього життя християнина), ви вже знатимете відповіді, зокрема й на ці запитання.

Дерзайте!

Читайте також