Святі Петро і Февронія: така справжня казкова любов

Початок стосунків Петра і Февронії – це історія про чесність та відкритість, про вміння визнавати помилки і прощати. Тільки на цьому фундаменті можна побудувати міцну сім'ю. Фото: ryazeparh.ru

8 липня (25 червня) Церква святкує пам'ять покровителів сім'ї – святих благовірних князя Петра і княгині Февронії, Муромських чудотворців.

Про святу пару нам відомо вкрай мало. «Повість про Петра і Февронію Муромських», що є єдиним джерелом відомостей про них, складена вже по факту їхнього прославлення у лику святих. За дорученням святителя Макарія Московського відомий церковний письменник XVI ст. Єрмолай (в чернецтві – Еразм) зібрав всі сказання про шанованих муромських святих і оформив їх у єдиний твір.

Мізерні факти про Петра і Февронію за час ходіння в народ обросли легендами, тому повість складно назвати житієм у повному розумінні слова. За формою вона ближче до фольклору. З цієї причини у Великі Четьї-Мінеї святитель Макарій включити сказання не благословив. Що ніяк не применшує художньої та повчальної цінності тексту, і вже тим більше не ставить під сумнів святість муромського подружжя.

Святкування пам'яті святих Петра і Февронії в православних країнах вже традиційно протиставляється Дню всіх закоханих і іменується Днем сім'ї, любові і вірності. Замість привабливого яскравого емоційного пориву пропонується краса багаторічного подвигу. Цілком очікувано, що День св. Валентина поширився сам, легко і невимушено, а День сім'ї, навіть за умови великої підтримки з боку держави (на прикладі нашого північного сусіда), такими приголомшливими результатами похвалитися не може.

Святкування пам'яті святих Петра і Февронії в православних країнах вже традиційно протиставляється Дню всіх закоханих і іменується Днем сім'ї, любові і вірності. Замість привабливого яскравого емоційного пориву пропонується краса багаторічного подвигу.

Одне з найбільш частих спотикань – Петра до шлюбу... змусили. Мовляв, князь не хотів і не думав, а дівчина буквально шантажем змусила його одружитися. Нагадаємо, що Петро звернувся до володіючої ремеслом лікування Февронії за зціленням від прокази. Дівчина погодилася за умови, що той візьме її заміж. Князь дав добро, хоча і не збирався виконувати свою обіцянку, і після одужання спробував відкупитися подарунками. Презенти повернулися до нього недоторканими, як і хвороба повернулася. Судячи з того, що чоловік прийшов до Февронії вдруге вже весь покритий струпами, він тягнув з походом до останнього. Цього разу обіцянку було виконано і хвороба більше не поверталася.

На перший погляд, і справді, виглядає так, ніби вона одружила його на собі. А це на початок захоплюючої романтичної історії, на жаль, не тягне. Але спробуємо трохи поміркувати.

Оповідь не є точним життєписом. Вона передана в жанрі казки, яку ми звикли асоціювати з вигадкою, небилицею. Якщо ж розглядати її як літературний жанр, то звертає на себе увагу її образність та велика кількість іносказань. Наприклад, у казках різних народів світу завжди зустрічаються загадки. При цьому нам, жителям мегараціонального століття, ці ребуси можуть часом здаватися дурнуватими або дивними. Ми звикли до логіки, а там все обертається навколо образів.

Безумовно завжди присутній ризик хибного розуміння притчі, але у випадку зі Священним Писанням у нас є тлумачення Святих Отців. Що ж стосується Оповіді про Петра і Февронію, то нам дана підказка...

Загадки, як обов'язковий атрибут жанру, присутні і в повісті. Февронія розмовляє зі слугою князя, а потім і з ним самим, ніби напівнатяками. Саме це переконує їх у тому, що панночка непроста, до крайності розумна і варта всілякої уваги. Судячи з усього, в давнину свідченням мудрості вважали не послідовність і логічність викладу своїх думок, а здатність до образного мислення і вираження інформації коротко, ємко і художньо.

До речі, Господь говорив переважно притчами. Алегорична мова дозволяє створити, якщо можна так висловитися, стереоефект. Подібна подача більш універсальна: вона дозволяє закласти більше смислів; висловити те, для чого складно підібрати правильні слова; найчастіше вона адресована людині взагалі, а не конкретному представникові певного шару населення в даний проміжок часу. Притча більше спонукає до подальших роздумів і обговорення, ніж буквальний виклад.

Безумовно завжди присутній ризик хибного розуміння притчі, але у випадку зі Священним Писанням у нас є тлумачення Святих Отців. Що ж стосується Оповіді про Петра і Февронію, то нам дана підказка – вона починається з досить розлогого, як для такого невеликого твору, сповідання православної віри. Автор з самого початку задає повісті християнський тон. Тому здається цілком логічним трактувати елементи народних міфів як форму для повчального змісту.

Специфіка читання будь-якого тексту, і особливо – образного, полягає в тому, що ми його читаємо ніби крізь себе, свій життєвий досвід, своє світобачення. Притча, таким чином, може послужити певним дзеркалом нашого духовного стану.

До сцени «шантажу» інок Еразм не шкодує слів для опису дивного розуму незвичайної сільської дівчини. Так невже у свідомості православного церковного письменника апогеєм мудрості є заарканити хлопця із знатного роду? Чи міг той же самий чоловік, який кілька сторінок раніше писав високі слова (наприклад, «І ті, хто в ім'я Христа хрестилися, повинні служити Христу... А якщо служать Христу, нехай не відступають від заповідей його і живуть не так, як хитруни та брехуни»), приводити в приклад життєву хитрість з розряду «як вийти заміж за олігарха»?

Специфіка читання будь-якого тексту, і особливо – образного, полягає в тому, що ми його читаємо ніби крізь себе, свій життєвий досвід, своє світобачення. Притча, таким чином, може послужити певним дзеркалом нашого духовного стану. Ми проектуємо на героїв свої мотивації та думки. Те, що я крім шантажу не бачу жодних причин, чому Февронія могла б так вчинити, зовсім не означає, що інших причин немає. Це всього лише означає, що я їх не бачу.

Чому б, наприклад, молода дівчина не могла в силу своєї виняткової мудрості і далекоглядності помітити в наскрізь хворому представнику вищого стану щось особливе з духовної точки зору? Він ще не сприймає її всерйоз, а вона відразу побачила в ньому рідну душу, полюбила і захотіла бути його дружиною. І не посоромилася йому про це заявити відверто. Жити «цивільним шлюбом» і робити аборти ніхто не вважає негожим, а сказати чоловікові, що хочеш за нього заміж – це якось не комільфо і насильство над його волею. Хоча він міг чесно сказати, що не може на ній одружутися тому, що а) не любить; б) пацани не зрозуміють. І піти шукати іншого лікаря.

Те, що він незабаром знову захворів, нам, до речі, чітко показує залежність від хвороби гріха. Коли ж Петро все усвідомив і розкаявся, то зцілився остаточно і безповоротно.

Але князь не став заморочуватися і вважав за краще збрехати. Те, що він незабаром знову захворів, нам, до речі, чітко показує залежність від хвороби гріха. Коли ж Петро все усвідомив і розкаявся, то зцілився остаточно і безповоротно. І, до речі, далеко не факт, що тут йдеться виключно про фізичну недугу. Образи лазні, закваски, прокази (струпи), що згадуються в Оповіді, – глибоко євангельські. Наприклад, цілком очевидна алюзія на зцілення Ісусом сліпонародженого (Ін. 9:1-7), лазнею на Русі називали Таїнство Хрещення, а закваска – один із символів Царства Небесного. Так що простакувата середньовічна казочка може виявитися насправді набагато серйозніше, ніж здається на перший погляд.

Загалом, Петро якимось чином завдяки Февронії суттєво змінився і одружився на ній вже цілком усвідомлено, а мудра дівчина йому пробачила колишню брехню і ні словом не дорікнув. Але трактування про хитрість і шантаж багатьом здається більш придатним і реалістичним. Може, тому що в погане легше віриться?

Початок стосунків Петра і Февронії – це історія про чесність та відкритість, про вміння визнавати помилки і прощати. Тільки на цьому фундаменті можна побудувати міцну сім'ю. І саме з цього починається любов князя і простолюдинки, а не з романтичних побачень і зворушливих подаруночків.

Св. Валентин – такий собі амурних справ Дід Мороз, який вирішить мої любовні проблеми без моєї праці й участі.

Легенда про св. Валентина нам пропонує порожню мрійливість: багато наївної сентиментальності і мало діла. ...Вони так любили один одного, але не могли бути разом і дуже страждали... Але тут знайшовся добрий чоловік, завдяки якому люблячі серця з'єдналися... І все. Що потім було з усіма цими родинами, як вони далі жили – невідомо. І мало кому цікаво. Св. Валентин – такий собі амурних справ Дід Мороз, який вирішить мої любовні проблеми без моєї праці і участі.

Православна версія – без мильних бульбашок. Там все як у житті, хоч і написано казковою мовою. Багато труднощів, зради, хвороби і страждань. Але за всім цим стоїть любов: всепрощаюча, підтримуюча, розуміюча. Не знайдете ви на сторінках Оповіді палкої пристрасті і хвилюючих переживань. Але, як кажуть, в одній із притч Спасителя: «дерево пізнається з плоду» (Мт. 12:33).

Тільки люди з чистою совістю можуть так спокійно помирати. Раніше Петро і Февронія молили Бога, щоб відійти в інший світ в один день. На схилі років прийняли чернецтво.

Передчуваючи близьку кончину, князь посилає до дружини сказати, що вже пора; а та просить його почекати, так як не встигає довишити церковне оздоблення. У підсумку черниця обмотує нитку навколо голки, встромляє її в шиття, молиться, лягає і спокійно відходить до Господа одночасно зі своїм коханим чоловіком! Все спокійно і природно, без драми і пафосу.

І якщо навіть в найкрасивіших романтичних фільмах максимум, що нам можуть запропонувати, – це «поки смерть не розлучить нас», то у випадку зі святим подружжям над їхньою любов'ю не владна навіть вона. Своїми душами Петро і Февронія одночасно постали на свій малий Суд перед Господом, а тіла після кількох невдалих спроб їх розлучення, чудесним чином знову опинялися в одному гробі, в якому так разом і лежать вже кілька сот років у соборному храмі Свято-Троїцького монастиря міста Муром. Тому, що основою їхньої любові були не чуттєвість і романтика, а та щира Любов, яка дає життя і сенс усього.

Молитвами святих благовірних князя Петра і княгині Февронії нехай дарує нам Господь мудрість творити наші сім'ї на вірній підставі! А щастя – прикладеться!

Читайте також