Пекельний хоровод та стояння святих біля Києво-Печерської лаври
Стояння біля стін Лаври. Фото: СПЖ
Коли я вперше побачив відеокадри того, як парафіянка УПЦ молиться, стоячи на колінах, на пішохідному переході біля Києво-Печерської лаври, а навколо неї танцюють під гучну музику люди, що біснуються, я не міг стримати сліз. Два рази я дивився цей сюжет, і щоразу в мене підступав клубок до горла від внутрішньої кровотечі душі.
На цьому відео всі маски зірвані, відкрито всьому світу проілюстровано те, що являють собою люди, які протестують проти того, щоб у Лаврі молилися вірні УПЦ.
Уклінна молитва до Бога серед тих, хто біснується, кружляє у танцях і піснях – ікона всього того, що відбувається зараз у нашій країні. Хтось молиться, хтось воює і захищає Батьківщину, хтось рятує життя поранених, витягує із завалів людей, дає ночівлю тим, хто втратив дах над головою, допомагає вижити знедоленим, втішає тих, хто втратив близьких і рідних, а хтось просто біснується.
Пропагандистський рупор, спрямований проти Церкви, став потужним каталізатором для сотень тисяч душ. Все у всіх виявилося, все приховане у глибинах душі стало явним. Господь у такий спосіб запустив механізм сепарації. У спокійний, відносно благополучний час, народ є якоюсь однорідною морально безликою масою. Правоохоронці стежать за тим, щоб окремі її члени не виходили за межі допустимих норм поведінки, карають злочинців, штрафують порушників порядку.
Ті, хто якимось чином пов'язують своє життя з Богом, Церквою, прагнуть жити духовним життям, роблять це непомітно, повсякденно, пристосовуючи свою духовну практику до мирського ритму життя. Але й ті, хто душу і тіло готовий віддати дияволу, так само публічно, як правило, не виявляють своєї суті. Явних сатаністів, богоборців, та й просто любителів познущатися з людей та їхніх святинь, не так уже й багато. Вони живуть кожен у своєму, заштореному від добра, злому світі й вивергають жовч тільки туди, куди вони це можуть собі дозволити. Зібрати цих людей разом може лише якесь містичне диво, запах сірки з пекла, на який, як мухи на нечистоти, злітаються мертві душі.
Те, що зараз відбувається під стінами Києво-Печерської лаври, є проявом прихованого.
Той, хто пов'язав своє життя з Богом, став перед вибором – або відсидітися осторонь, і таким чином зрадити Христа заради страху, або стати на бік Господа перед очевидною загрозою розправи. Слава Богу, ми побачили, що люди, які готові йти до кінця за Христом, у нас є. Вони не лише самі готові стояти за свою Православну віру, але незважаючи на небезпеку, не побоялися привести під стіни Лаври своїх дітей. Це й є сіль нашої землі.
Я придивився до цих людей. Мені здається, що такі ж обличчя були й у перших християн, які стояли в Колізеї перед ревучим кровожерливим натовпом, який вимагав їхньої смерті. Ще кілька хвилин, і цей натовп почне отримувати задоволення від того, як леви та тигри розривають на частини тіла мучеників. В екстазі біснування вони скакатимуть так само, як скакали сучасні богоборці зі смартфонами навколо прихожанки УПЦ, що молилася.
Незриме світло Божого миру походить від тих мирян, які стали на захист Києво-Печерської обителі. Це світло вони набули біля стін нашої святині. Вони запалили свої серця, як свічки, перед вівтарем Києво-Печерської лаври.
Слава Богу! Сіль нашої землі ще має силу, вона не стала прісною, з неї не пішов смак.
До всіх цих подій їхні обличчя навряд чи можна було б виділити з юрби людей. Але тепер над ними сяють сповідницькі вінці, і світло цих вінців висвітлює те внутрішнє горіння віри, яке живе у серцях вірних. Вони є справжніми патріотами своєї Батьківщини. Так само як вони захищають свої святині, ці люди захищають і країну, в якій вони народилися. Ці люди і є народом України!
Про тих, хто стоїть із протилежного боку, мені важко говорити. До глибини душі шкода цих людей. Адже колись і вони були дітьми, і в їхніх душах жила пам'ять про Світло, що привело їх у цей світ. Що з ними сталося згодом? Що спонукало стрибати в такт бубна з пекла? Яка деформація мала відбутися в їхніх душах, що вони так зненавиділи те, що несе у світ добро, світло та чистоту? Як би там не було, вони зробили вічний вибір.
Ці люди дуже різні за своїми інтересами, поглядами, потягами. Але є щось спільне, що змусило їх вийти на війну проти УПЦ – це заклик темряви над безоднею, яка вже поглинула їхні душі. Достатньо подивитися на цих людей, щоб побачити, як її похмура тінь відбивається на їхніх обличчях. Немає потреби Христу відокремлювати на Страшному Суді козлів від овець, вони вже самі поділилися. Це видно з того, що зараз відбувається біля стін Лаври.
Козлища танцюють і скачуть у своєму колі, а вівці притискаються до Христа. Ось і весь суд.
Не так важливо, що буде з Лаврою, як те, що буде з душами тих людей, що зібралися біля неї. Не Бог, а вони самі зараз роблять власний вибір. Такий самий вибір потрібно буде зробити і нам з вами в цей нелегкий час.
Чим більше я думаю про те, що сьогодні переживає наша Мати-Церква, тим більше приходжу до того висновку, що це її найкращий час. Безтурботна віра, за яку не треба боротися, долаючи свій страх, неміч, егоїзм, малодушність, дорого не вартує. Широкої дороги в Боже Царство не існує. Якщо ми йдемо правим шляхом, і цей шлях не вимагає від нас зусиль, то можна з упевненістю сказати, що колись він в обов'язковому порядку приведе нас до вузької і крутої стежки, посипаної шипами, що в'ється над урвищами.
Від шлюбу держави із Церквою завжди народжуються потворні діти. Ніколи ще не було такого в історії Церкви, щоб гроші, влада і заступництво сильних цього світу приносили в ній якісь хороші плоди. Добрі плоди вона приносить зараз, коли її діти залишаються вірними Богу не завдяки, а всупереч. Всупереч брехні та наклепу, всупереч страху і насильству, всупереч тому, що Христос, як зараз кажуть, не в тренді. Адже той «христос», якому пропонують поклонитися, нічого спільного з Євангельським Христом не має.
Будь-яка людина, хоч трохи знайома з Духом Слова Божого, з суттю віри православної, легко побачить цю відмінність. Що спільного між біснуванням і уклінною молитвою, між танцем і духовним діянням?
Коли я побачив скромну худеньку дівчину, яка молилася Богу і дивилася в Небо, навколо якої скакали і танцювали активісти, я згадав оточених натовпом бісів преподобних Антонія Великого та Йосипа Ісихаста.
Прийшли мені на згадку і оповідання святих отців, коли біс ставав між тими, хто молиться і іконою, затуляючи собою святі образи. Тепер це стало реальністю наших днів. Тільки те, що раніше робили біси, зараз виконують люди.
ЗМІ співають свої демонічні гімни, жертви сатанинської пропаганди загрожують нам розправою, маски пекла кружляють довкола нас у своїх хороводах. Але якщо літургійний вигук «горЕ маємо серця» стане головним змістом нашого життя, то всі ці хитрощі диявола будуть марними. Тому що немає такої сили ні на небі, ні на землі, яка б змогла нас відлучити від Божої любові.
Читайте також
Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил
Цього дня ми святкуємо Собор наших найтаємничіших, найблагородніших, невидимих і вірних друзів.
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.