Не осуждайте священника!

В православном храме. Фото: Фома

Я никогда не позволю себе думать: вот этот человек обязан уважать меня только за то, что я стал священником. Но такой парадокс – когда я вспоминаю себя мирянином, я понимаю, что у меня это уважение к священнику именно за то, что он стал священником и делает самое важное дело на свете, было. Мне не хотелось судить священника, для меня было важно то, что он есть. Я был расположен так, что даже от очевидных немощей, слабостей священника получал большую пользу.

В храме, прихожанином которого я какое-то время был, настоятелем служил батюшка, у которого была слабость к алкоголю. Это все знали: выдавала его внешность, а зачастую и запах. У него так дрожали руки, что во время Причащения мирян ему приходилось ставить Чашу на специальную подставку. Конечно, были люди, особенно бабушки, которые его ругали, осуждали. И вот, как-то раз я пришел на исповедь, и не застал в храме священника, у которого исповедовался постоянно. Мне пришлось идти к этому, пьющему… Но у меня не было никакого колебания, никакой мысли, что я иду «не к тому» священнику. У меня было сострадание к этому человеку и одновременно уважение — потому что он, при всей его немощи, все же стоит на этом месте и делает это дело. И я помню, насколько сердечно, насколько тепло отнесся ко мне он не знаю, потому ли, что он почувствовал мое состояние, мое отношение к нему, или потому что Господь так расположил его.

Тогда я понял: то, что нам может дать священник, зависит еще и от того, как мы сами отнесемся к нему, насколько мы раскроем не только перед ним, но и по отношению к нему, наши сердца.

Читайте також

Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність

7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.

Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність

В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади

Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій

Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.

Алогічність любові

Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.

Справедливість не за ярликами

В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.

У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ

Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.