Мінський «майдан» і автокефалія «Білоруської Церкви»

У разі успіху "Майдану" в Білорусі, Церкву в цій країні може чекати розкол. Фото: СПЖ

Масові протести в Білорусі, які почалися ще в день виборів президента країни 9 серпня, все більше нагадують український «майданний» сценарій. І не тільки в сценарії силових конфліктів між бунтівниками та правоохоронцями. Протести точно так же активно підтримуються в медіа-просторі. І не завжди це відбувається охайно.

Ліберальні ЗМІ і соцмережі зображують учасників мінського бунту як борців за соціальну справедливість. В їх устах бунтівники, які закидають правоохоронців «коктейлями Молотова» і камінням, – це благородні «воїни світла», які борються проти «темних сил» тоталітарного режиму Лукашенка. «Проповідники добра» протиставляються «носіям зла».

При цьому засоби масової інформації не соромляться вдаватися до відвертої брехні та посилювати атмосферу ненависті повідомленнями про вбитих, поранених і затриманих.

Наприклад, багато ЗМІ повідомили, що на совісті правоохоронців є вже людське життя – поліцейський автомобіль наїхав на активіста. При цьому багато журналістів писали, що автозак не просто збив людину, а «в'їхав у натовп протестуючих». У соцмережах почали поширюватися повідомлення про те, що «ОМОН тисне людей спецтранспортом».

На щастя, чоловік виявився живий, а пізніше з'ясувалося, що він сам виліз на бампер поліцейського автомобіля і в якийсь момент зірвався на асфальт.

Інший фейк був покликаний підлючити в протестні події «російський слід». Польський телеканал «Белсат» повідомив, що в розгоні протестантів помітили «російський спецназ». Пізніше повідомлення видалили, але воно вже набуло поширення в Мережі і підняло на протести ще якусь частину білорусів.

Дані приклади дуже чітко показують технології, які використовують ЗМІ для створення потрібної картинки і виховання «правильної думки» щодо того, що відбувається в Білорусі.

«Богослов'я майдану» і сакралізація протестів: Мінськ по стопах Києва

Технологія, коли одна сторона конфлікту ідеалізується, а інша – дегуманізується, неминуче приводить нас в сакральну сферу. Ми пам'ятаємо, скільки релігійних маркерів було використано на Євромайдані: «українська Голгофа», «Небесна сотня» і т.д. Тому, можна не сумніватися, що для залучення на білоруські протести максимальної кількості людей, їх організаторами рано чи пізно буде залучена релігійна тема.

Відомо, що не всі громадяни тієї чи іншої країни є політично активними і готові боротися за свої політичні погляди. Більшість населення будь-якої країни виступає за стабільність і боїться якихось радикальних змін. Наприклад, в інтерв'ю журналісту українського видання «Страна» один з учасників протесту в Мінську прямо заявив, що менталітет білорусів не сприяє участі в «майданах», і з цим організаторам потрібно щось робити: «Багато з тих, хто вчора провів вечір в ресторані, дивилися на мітинг несхвально. Не тому, що вони за Лукашенка – вони за стабільність. І проти змін, про які співає Цой. Білоруси найбільше люблять порядок. І в цьому є проблема для протестів».

Згідно з «майданним сценарієм» для того, щоб включити в протести якомога більшу кількість людей, потрібно щоб вони мали не тільки політичний, але і релігійний характер.

Отже, як бачимо, самі учасники мінського бунту розуміють, що любов до порядку – це проблема для протестів. І одне з рішень цієї «проблеми» – сакралізація політичного протесту. Тобто, показати, що «борці за справедливість» мають вищу, релігійну санкцію, що дозволить, у свою чергу, включити в масові заворушення максимальну кількість людей. Адже якщо політично активних – сотні і тисячі, то віруючих – мільйони.

Ми знаємо, що в Україні основну роль в залученні людей на євромайдан зіграли католики, в основному – уніати. У Білорусі вони теж не залишилися осторонь. Ось фото з протестів, де ми бачимо кілька католицьких кліриків.

12 серпня дуже своєрідну заяву зробив єпископ Вітебський Римсько-католицької церкви в Білорусі Олег Буткевич. Він повідомив, що підрахунок голосів у президентських виборах був «не зовсім коректним», і підкреслив, що «нинішня криза приховує позитивний потенціал для змін на краще».

Нескладно помітити, що в словах католицького єпископа міститься завуальований заклик до віруючих виходити на протести проти влади.

Але це католики. А що ж православні?

Глава Білоруської православної церкви, митрополит Павло емоційно закликав співвітчизників припинити ворожнечу: «Давайте всі разом зупинимося, зупинимо цю ворожнечу і ненависть. Тому що як тільки починають вирувати пристрасті в нас, ніякого правильного рішення ми прийняти не зможемо. Тільки спокійно, помолившись, охолонувши, заспокоївшись, ми можемо вирішити, що нас хвилює. Так, є питання, але їх можна вирішувати і потрібно вирішувати не шляхом протистояння, і не дай Бог, щоб знову пролилася кров».

Складно не помітити, що за своїм змістом ці слова дуже співзвучні закликам Блаженнішого Онуфрія, який неодноразово просив ворогуючі сторони в Україні знайти в собі сили примиритися.

В Україні УПЦ є оплотом мирного процесу в суспільстві. Але і там виявилося кілька людей, які з 2013 року вітали і просували бунти на Євромайдані.

Один з таких кліриків, які опинилися згодом в розколі, Георгій Коваленко, 10 серпня заявив, що завдяки протестам в Білорусі вже по факту діє аналог ПЦУ – «Православна церква Білорусі»: «Православна Церква Білорусі – вже реальність, хоча ще й неусвідомлена і неорганізована».

Цікаво, що Коваленко був в числі тих, хто брав безпосередню участь у створенні українського «богослов'я майдану». Згідно з цим «богослов'я» Христос невидимо присутній на протестах і все, що відбувалося на Майдані відбувалося з Божої волі. Крім того, у своєму маніфесті «Богослов'я Майдану» соратник Коваленка архімандрит Кирило (Говорун) чітко позначив цілі і завдання, які стоять перед «новою церковню свідомістю»: «Майдан дав поштовх церквам піднятися над тим статусом-кво, який панував у їх відносинах з державою протягом усіх років незалежності України, і виступити на боці суспільства. Тепер церквам слід зробити крок далі і дати свою відверту оцінку цій владі».

Тобто, після сакралізації протестів «церква» має впритул зайнятися політичними питаннями – «дати оцінку владі».

«Церквам слід зробити крок далі і дати свою відверту оцінку цій владі».

Архімандрит Кирил (Говорун)

Разом з тим, ці «майданні богослови» декларували чудові «братські» гасла про «все хороше проти всього поганого», говорили про єдність активістів у Христі. Ось слова все того ж Говоруна про тих «церквах», які були присутні на протестах в Києві: «Від загальних закликів до ненасильства вони перейшли до того, щоб справами і словами солідаризуватися з цінностями Майдану, усвідомивши спорідненість його принципів з християнськими – Майдану, який явив безліч прикладів альтруїзму, готовності до самопожертви, взаємодопомоги і т.д».

Давайте згадаємо, а що це за цінності Майдану? Ось документ, в якому прихильники Євромайдану в 2013 році зверталися до співгромадян, які не підтримали протести проти влади.

Безумовно, красиві слова. Ось тільки через сім років можна помітити, що практично нічого з написаного не було втілено в життя. Соціальна та економічна ситуація в Україні стала на порядок гірше.

І проблема в тому, що реалізувати зазначені тези годі через бунт, а тільки через наполегливу і важку роботу. А тому дані вимоги – це навіть не красиві гасла, а цинічна політтехнологія, єдиною метою якої є прагнення викликати у народу почуття агресії і необхідності бунту.

Давайте згадаємо, що і Георгій Коваленко говорив на київському Майдані, в принципі, «правильні» слова. Наприклад, він, разом з представниками інших конфесій, розробив так звані «заповіді Майдану». Ось вони:

«Не убий» політичною мовою може звучати так: Насильству - ні!

«Не свідчи неправдиво» - Брехні і маніпуляціям - ні!

«Не вкради» - Корупції - ні!

Під час круглого столу в Москві 26-29 січня 2014 року Коваленко заявив, що «ці заповіді фактично дали нам можливість говорити про політичну ситуацію біблійною мовою і одночасно її оцінювати». Так, але питання в тому, куди саме привела особисто його така оцінка? В розкол. І проблема не в тому, що Коваленко якось неправильно трактував слова Святого Письма, проблема в тому, що Церква не повинна давати «політичну оцінку» подіям, що відбуваються. Духовну – так, повинна і зобов'язана, а ось політичну – ні. Тому що це не її поле, не її сфера.

Але, схоже, зараз, з появою «Майдану» в Мінську, з'являється такий же прошарок «майданних богословів» і в Білорусі.

Мінське «богослов'я майдану»

Георгій Коваленко, «пророкуючи» про «білоруську ПЦУ» поділився картинкою, створеною дияконом Білоруської Церкви Дмитром Павлюкевичем.

І в ній не міститься нічого поганого: клірик заявляє, що православні проти фальсифікацій, приниження і тиску на особистість.

Але в протестному середовищі ця картинка вже розійшлася в якості своєрідного маніфесту активістів. І що дуже важливо – цей маніфест містить церковні атрибути (хрест, цитати з Євангелія), а тому сприймається від імені Церкви.

Сам отець Димитрій заявив, що не вбачає у своїх діях ніяких політичних мотивів: «Я – священик, я віруюча людина, і тому я висловлюю свою позицію. Це не агітація, не заклик, там навіть граматично немає ніякого спонукання до дії. Це просто вираз моєї точки зору віруючої людини. Я цитую Євангеліє. Для мене дивно, що це викликає такий резонанс в білоруських ЗМІ. Це ж абсолютно загальні місця. Кого можна здивувати тим, що Церква – проти брехні, що вона за справедливість? Це так само ясно, як і те, що Церква проти абортів або одностатевих шлюбів. Це ж і так всі знають».

На перший погляд, слова отця диякона каже правильні – Церква дійсно проти корупції, фальсифікацій, брехні. Але при елементарному аналізі стає очевидною їх маніпулятивність. Адже робити подібні публікації в ситуації, коли суспільство розділене і країна знаходиться на порозі силового протистояння – це значить втягнути Церкву в конфронтацію і тим самим підлити масла у вогонь конфлікту. Є ще один маніпулятивний момент – клірик позиціонує Церкву на своїй, «справедливій» стороні конфлікту. Адже Павлюкевич не приховує, що його симпатії разом з бунтівниками.

До того ж слова про «брехню і фальсифікації» за замовчуванням використовуються тут як маркер «режиму Лукашенка». Але ми вже знаємо, що брехня і фальсифікації використовуються в повній мірі і організаторами протесту. Тому спроба представити Церкву на «справедливій» стороні конфлікту проти «несправедливої» виглядає невиправданою, несправедливою і антихристиянською.

І знову ж таки складно уникнути аналогі з Євромайданом, де представники УГКЦ, УПЦ КП, РКЦ, і кілька членів УПЦ «благословляли» майданівців на протести проти влади і запевняли їх, що вони – благородні «воїни світла», які борються проти януковичиських «сил зла».

Церква дійсно проти корупції, фальсифікацій, брехні. Але говорити це в той час, коли люди збуджені, коли країну стрясають протести і силове протистояння, як нам здається, все-таки не варто.

В контексті заворушень, що почалися, ця публікація, як і заява католицького єпископа Олега Буткевича про «некоректний підрахунок голосів», виглядає як завуальований заклик до протестів. І тут найважливішим моментом є приналежність авторів до Церкви. «25-м кадром» протестантам подається сигнал – ви все робите правильно, Церква і Бог з вами. Але чи так це насправді?

Майдан і виникнення нових «автокефалій»

У католиків – свої інтереси. Ці інтереси, як ми бачили останнім часом в Україні, багато в чому збігаються з інтересами розкольників і фанаріотів. Мета – використовувати Майдан для створення «незалежної церкви» (в підпорядкуванні, природно Фанару), за допомогою якої, крім політичних запитів, можна буде здійснити і одвічну мрію екуменістів – об'єднати православних з католиками.

Не секрет, що після українського Євромайдану виникнення ПЦУ перейшло з фази «може бути» в фазу «вже є». І саме про це говорить Коваленко, коли пише про фактичне існування «незалежної» церкви Білорусі, яка виникла разом з протестами.

Варто відзначити, що ідея створення «білоруської автокефальної церкви» – не нова. Рік тому, а саме 17-18 серпня 2019 року в Чернігові під егідою ПЦУ відбулася конференція, присвячена цьому питанню. Тобто, українські розкольники, які отримали визнання з боку Фанару, проговорювали шляхи легалізації розкольників з Білорусі. Глава розкольників Білорусі Святослав Логін давно хоче, щоб Константинополь визнав його структуру. У 2018 році він заявив: «Якщо визнають українську Церкву, то наступні кроки повинні бути і щодо білоруської Церкви. Це дає нам приклад і показує, що ситуація розвивається відповідно до канонів. Канони, як відомо, вимагають для окремого православного народу окремої Церкви. Це 34-е апостольське правило. А канони не обговорюються, а виконуються. Те, що Білорусь як православна держава не має свого незалежного першоієрарха, – це порушення канонів і порушення історичності нашої білоруської Церкви ... Наша мета – також легалізуватися в Білорусі і офіційно отримати статус автокефалії».

Однак ще в 2018 році Святослав Логін прекрасно розумів, що отримати легальний статус на території країни доти, поки при владі стоїть Лукашенко – неможливо: «При нинішній владі процеси легалізації білоруської Церкви в Білорусі, її подальше зростання і отримання автокефалії навряд чи можливі. Нинішня влада і економічно, і політично, і духовно підпорядкована Москві».

Тепер зрозуміло, чому протести в Білорусі безпосередньо пов'язані з появою «незалежної церкви»? Впевнені, що так.

При нинішній владі процеси легалізації білоруської Церкви в Білорусі, її подальше зростання і отримання автокефалії навряд чи можливі. Нинішня влада і економічно, і політично, і духовно підпорядкована Москві.

Глава білоруських розкольників Святослав Логін

І тут не можна не згадати слова про Білорусь архієпископа Іова (Гечі), сказані в листопаді 2018 року, напередодні утворення ПЦУ: «Розумієте – чому в українському питанні була важлива координація між церквою і державою? Без бажання держави мати автокефальну церкву в Україні Вселенський патріархат не міг би діяти, тому що 17-е правило Четвертого Вселенського собору говорить, що церковне управління має слідувати державній адміністрації. В даний момент не було звернення до Вселенського патріархату ні від білоруської держави, ні від білоруської церкви, тому це питання не розглядається. Але якщо вони звернуться, то, звичайно, є можливість, що це питання буде розглядатися так само».

***

Отже, як бачимо, протестні рухи в Білорусі мають очевидні аналогії з українським Євромайданом. Уже зараз є спроби використовувати церковну тему в політтехнології і представити ситуацію таким чином, що Церква підтримує «сила добра» (бунтівники) проти «сил зла» (режим Лукашенка).

Немає ніякого сумніву, що в разі успіху державного перевороту в цій країні дуже скоро буде реалізовуватися сценарій «незалежної церкви». Нова влада звернеться до Фанару за своїм Томосом. Так само, як і в Україні цілий народ буде відірваний від його духовного кореня – Руської Православної Церкви. І мета цього розриву не тільки в тому, щоб роз'єднати білорусів і росіян, не тільки в тому, щоб створити з Білорусі буферну зону між НАТО і Росією, але і для того, щоб підпорядкувати Фанару нову величезну територію, якій в кінцевому підсумку призначено увійти в єдність з Римом. І це не конспірологічні теорії автора. Дуже багато фактів вказує на роботу з реалізації цього глобального плану. Зараз на черзі – Білорусь. Чи вийде?

Читайте також