До інтронізації Блаженнішого Онуфрія: отакий бо потрібний нам архієрей

Блаженніший Митрополит Онуфрій. Фото: УПЦ

Він зійшов на престол Київських предстоятелів у найважчий для новітньої історії України час. Країна, що роздирається політичним протистоянням, війною на Донбасі і релігійним розколом, здавалося, потребує перш за все сильного церковного керівника, здатного приймати правильні кадрові рішення і вести діалог з можновладцями. Промислом Божим Церква отримала в якості Предстоятеля митрополита Онуфрія.

Чи можна назвати його сильним управлінцем? Так. Тому що він керує церковним кораблем, спираючись на Божу допомогу, а не на «вимоги часу». Чи можна назвати його людиною, яка вміє вести діалог? Безсумнівно. Тому що найголовнішим діалогом для нього завжди є діалог з Богом, після якого й у відповідності з яким він вибудовує своє спілкування з паствою.

Блаженніший не ділить людей на правильних і неправильних, сильних і слабких, багатих і бідних. Для нього всі – це діти Божі. Він – людина не публічна. Його справа – не гучні пафосні слова, а постійна молитва. І саме ця молитва ставить його попереду суспільства і народу. Він дійсно перед-стоїть за всіх і за вся.

За минулі шість років УПЦ стала духовно сильнішою. Миротворча позиція Блаженнішого щодо конфліктів у країні і суспільстві перетворила його в морального авторитета для найрізноманітніших людей і по обидві сторони барикад. Істотне зростання кількості храмів (особливо на тлі захоплень розкольниками), кількості монастирів і ченців, священиків і вірян говорить про одне – наш Архієрей на своєму місці і веде людей до Христа. Він дійсно зміг стати батьком для всієї пастви і зміцнити її духовно. Митрополит Онуфрій своїм власним прикладом показує, яким повинен і може бути християнин. І цей приклад – його головна заслуга.

Апостол Павло сказав фразу, яка стала мірилом по відношенню до ієрархів Церкви: «Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса, що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе» (Євр. 7:26-27).

І, погодьтеся, навряд чи що-небудь можна додати до портрета Блаженнішого ще.

Читайте також