Хочется жить не напрасно
Всякая плоть - как трава, и всякая слава человеческая - как цвет на траве. Фото: VK
Какие удивительные слова: «всякая плоть - как трава, и всякая слава человеческая - как цвет на траве: засохла трава, и цвет ее опал» (1 Пет. 1, 24)!
Буквально вся наша жизнь, каждый день и каждый ее час подтверждают их истинность, являя нам все новые и новые свидетельства того, как хрупок и недолговечен человек и как быстро проходит его слава или то, что кажется ею. Но с поразительным упорством люди отказываются этим свидетельствам внимать, живут и действуют вопреки им, превращая короткое время, отпущенное им здесь, в ярмарку тщеславия и прочих человеческих страстей и стремлений - к чему-то столь же тщетному и пустому.
Ты видишь, как сохнет трава, как опадает ее цвет, как коса срезает некогда сочные стебли и как сгорают они в огне... И больно при мысли о том, сколько потрачено было сил впустую, сколько жизненной энергии израсходовано буквально ни на что, на то, что и слова доброго не стоит. И хочется на самом деле лишь одного: жить не напрасно, жить для того, на что не жалко ни времени, ни себя самого. И только просишь Бога о том, чтобы дал Он тебе разумение и мужества - жить именно так...
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади