Про изменения в учении Церкви
Флаги ЛГБТ. Фото: rg
Мне постоянно выдвигают довод «церковь уже много раз меняла свое учение, почему бы не изменить и сейчас». Сам довод основан на непонимании того, чем, собственно, учение Церкви отличатся от частных мнений или политической позиции тех или иных иерархов, обычаев, культурных верований и представлений о мире, которые являются особенностью эпохи, культуры или текущей ситуации, а не собственно вероучения. О чем немного подробнее в ссылке в первом комменте. Но вот какой у меня самого возник вопрос: почему, если принять тезис, что, собственно догматическое и нравственное учение Церкви можно менять по просьбе внешних, то почему этими внешними должны быть именно вы, верные адепты ЛГБТ? Почему не столь же уверенные и пламенные адепты других идеологий? Почему тогда не менять учение Церкви в угоду какой-то другой группе внешних?
Почему не менять его в угоду
• марксизму-ленинизму
• Троцкизму
• Сталинизму
• Ку-Клукс-Клану
• Евгенике
• Уфологии
• национал-социализму
• Движению «светлый путь»
• Социал-дарвинизму
• Маоизму
• Любой другой идеологии, последователи которой этого захотят?
Почему мы должны отклонить притязания их всех, а только ваши принять?
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.