Чому я не дивлюся новини

Фото: gestaltclub.com

Я не дивлюся й не читаю новин. Взагалі. Ані по телебаченню, ані в інтернеті, ані в соцмережах. Навіть радіо в машині не слухаю. Так триває вже кілька років, і жодної шкоди мені це не завдає. Навіть навпаки. Звісно, коли зі мною намагаються обговорювати останні звістки або пробують втягнути в розмову про політику, я чесно зізнаюся, що підтримати бесіду не можу, оскільки сказати мені нема чого, та й взагалі – немає в мене звички говорити на теми, в яких я необізнаний.

А далі відбувається цікаве: хтось всерйоз дивується, хтось не вірить, а хтось і зовсім сприймає сказане мною як мало не особисту образу.

Як так? У країні війна, а я новинами не цікавлюся. Утім, де зв'язок між війною та відсутністю інтересу до новин особисто у мене, мені поки ніхто так і не сказав. Тоді як причина мого ставлення до роботи ЗМІ, блогерів та іншого інформаційного контенту проста: я їм не вірю.

Причому я не стверджую, що всі журналісти поголовно брешуть. Швидше, навіть навпаки – вони майже завжди говорять правду. Тільки от не всю і не завжди. Правда, як відомо, правді різниця.

Деякий час тому на Північному Кіпрі один мусульманин тинявся православним храмом і читав вголос на камеру мусульманське сповідання, записуючи попутно своє геройство на камеру телефону. Причому робив він це в присутності священника, який також потрапив до об'єктиву. І що ви думаєте? Місцева блогосфера вибухнула гнівними коментарями з приводу «знущання над православними в храмі Апостола Андрія». До шквалу обурення дещо згодом долучилися й журналісти. Зрештою автор дивної витівки видалив провокаційне відео та навіть публічно вибачився.

І водночас точно така сама, але вже наша блогосфера блаженно мовчить із приводу заблокованих без води та їжі людей у Києво-Печерській лаврі. І це відбувається не на далекому острові, це зовсім близько, можливо навіть за кілька кварталів від тих, хто обурювався подією на Кіпрі.

Серйозно, ви багато бачили останнім часом репортажів про зрізані церковні замки, про побитих активістами вірян, про хрестоходців, на яких окремі сумнівні особистості мало не полювання організувати зібралися? Причому репортажів не в дусі «громада вирішила», «собори ухвалили», «суспільство вимагає», а так, щоб по правді: з правдивою розповіддю про те, що сталося, із вказівкою на порушення прав людини, з об'єктивними висновками з непривабливої правди? Я не бачив дуже давно.

Подаючи правду частково, роблячи на ній зручні та вигідні для себе (або для замовника) акценти, представники інформаційної спільноти вправно маніпулюють правдою і формують у глядача чи читача таке уявлення про дійсність, яке від істини далі, ніж послужний список пропаленого сифілітика від подвижницької чистоти преподобницького житія.

Для того щоб бути негідним довіри, не потрібно брехати. Можна говорити виключно правду. Тільки дозовано та хитро. Одне сказати, а про інше промовчати. На щось натякнути, а щось не помітити. Десь витягнути на світло найдрібніші подробиці, а десь недоговорити. І – вуаля! Дивіться та вражайтеся, читайте та вірте.

Це те, про що ми раніше й не підозрювали. Це – правда на службі у брехні. І в устах сучасного інформаційного суспільства тільки така правда і є. Вона зручна, вона універсальна, до неї не причепитися, не прискіпатися. Її можна нести перед собою, як прапор. Адже вона – правда. А брехня вже не потрібна, вона застаріла, вона втратила актуальність, вона несучасна, вона некреативна, вона вже моветон.

Та й навіщо вона потрібна, коли правда все зробить за неї? Не перестаючи, зауважте, бути правдою. А брехня поки осторонь постоїть та ефектом насолодиться.

А ти, обиватель, вір. Вір і не смій сумніватися. Тобі ж правду кажуть. Звичайно ж, тобою будуть маніпулювати, тебе змусять думати так, як треба і (прямо як за Хрущова) змусять коливатися разом із лінією партії.

Простіше кажучи, тебе банально пошиють в дурні. Жодного разу при цьому не збрехавши. Уявляєш? Тобі наговорили з три короби добірної правди, а в підсумку виходить прямо як у відомих віршах (мовою оригіналу):

«Глядь, а штаны твои носит коварная ложь,
Глядь, на часы твои смотрит коварная ложь,
Глядь, а конем твоим правит коварная ложь».

Читайте також

Записки старця Архипа: як сільський батюшка стяжав дари Духа

​Історія схиархімандрита Архипа (Колодія) — дивовижного подвижника Чернігівщини, який відновив десятки храмів і залишив глибокі щоденники про віру та чудеса.

Розмова зі святителем Лукою про гроші, які палять руки

Як священнику можна було брати гроші з рук людини, яка розстрілювала духовенство?

Енергія еросу: від блудної пристрасті до висот святості

​Як величезна здатність любити трансформується з гріха у святість. Вчення святих отців про те, як правильно спрямувати енергію еросу і уникнути духовної деградації.

Телеграма із заслання: як єпископ Лука поставив умови радянській владі

Восени 1941 року в сибірській глушині людина в потертому одязі продиктувала сім рядків, які важко піддаються звичайній логіці.

Що говорив Патріарх Ілія щодо головних питань життя Церкви

Духовна спадщина покійного Патріарха Ілії – це також і його погляди на основні церковні питання. Пропонуємо добірку його висловлювань за час патріаршества.

«Радуйся» посеред посту: навіщо Церква влаштувала свято в дні покаяння

Позавчора ми простояли три години під покаянні тропарі. Сьогодні відкрилися Царські врата і засвітилися всі світильники. Це не випадковість.