«Нас сливают»? Церковь видела намного худшее
Бичевание Христа. Фото: facebook
Бегло читаю православные тг-каналы и сайты, заглядывая в их патриотические аналоги, я очень часто вижу одну мысль: «нас сдают, нас сливают». Новый факт, новый аргумент, новый довод и доказательства. И действительно, это оказывается правдой чаще, чем хотелось бы. Вот загубили что-то православное, вот кто-то сослужил с еретиками, вот элемент обновленчества, вот упустили важный момент противодействия Ватикану или Фанару, а они не упустили…
«У меня создается впечатление, что нас сливают» - написал мне мой друг незадолго до своей смерти. Я, каюсь, не сдержался и ответил: «нас сливают уже 2000 лет».
Дорогие мои, вы себе представляете хотя бы немного, как «сливали» Христиан с первых дней их существования? Как гнали и убивали их иудеи? Как сжигал и терзал император Нерон? Вы можете это сравнить с сегодняшними нашими трагедиями, когда власть не поддержала Церковь, или украинские раскольники отобрали сколько-то храмов? Разве запрещено Христианство в России? Разве киевский Крещатик в крестах-факелах из горящих собратьев? Нет, я не хочу сказать, что все гонения и тревоги наших дней незначительны. Я хочу лишь сказать, что Церковь видела намного худшее.
Зачем ходить далеко? Давайте вернемся ближе к нашим дням: гонения католиков и униатов на Православие после Брестской унии. Или совсем свежее: большевистские гонения…
Не хотим гонения? Давайте вспомним 90-е. Постсоветское пространство насыщена праведниками всех сект и мастей, оккультизм насилует девственное материалистическое сознание масс, а на западной Украине националисты буквально уничтожают три крупные православные епархии… Вспомнили?
Эти слова Честертона помнят, вероятно, все, но я повторю их заново:
«Христианский мир претерпел немало переворотов, и каждый приводил к тому, что христианство умирало. Оно умирало много раз и много раз воскресало — наш Господь знает, как выйти из могилы. Снова и снова переворачивалась Европа, и всякий раз в конце концов наверху оказывалась одна и та же вера. Она являлась в мир не как предание, а как новость…. Да, много раз — при Арии, при альбигойцах, при гуманистах, при Вольтере, при Дарвине — вера, несомненно, катилась ко всем чертям. И всякий раз погибали черти. Каким полным и неожиданным бывало их поражение, мы можем убедиться на собственном нашем примере».
Да, мы проигрываем каждый год и день. Но также было и со Христом. Гонения, предательство, клевета, осуждения, бичевание и Голгофа – все оказалось шагами на пути к Воскресению. Так отчего же горевать нам? От того, что нет постоянного Торжества? Так в чем же тогда будет наш крест, наше терпение, наше смирение, наша борьба? И разве мало нам Торжества из Торжеств – соучастия во Христовой Пасхе?
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади