Это дар жизни, даже если кажется, что лучше не жить
Это жизнь, чужая жизнь, которую нельзя просто так взять и отнять...
То есть я очень хорошо понимаю, как это не просто, особенно если ты одна/один, зарплата маленькая и так далее и тому подобное.
Но сама идея и логика, она такая же как суицид. Убить себя потому, что трудно жить. Невыносимо трудно, не просто трудно, понимаю. Это черта, которую нельзя переступать. Никогда, никому, ни за что... как бы не было тяжело. Это дар жизни, даже такой тяжелой, даже если кажется, что лучше не жить.
И если в случае самоубийства ты хотя бы свою жизнь отнимаешь, то в случае аборта чужую, которую тот другой человек может, не смотря ни на какое трудное детство, провести совсем иначе, даже приблизительно не так как ты себе представляешь. Это просто другой человек и другая жизнь. Нет никаких гарантий того, что он будет несчастен родившись бедным или счастлив родившись в семье где ему всего в детстве хватало и всё дали... Никаких гарантий нет. И хотя старт очень много значит, он не определяет всю жизнь человека, не ограничивает её конкретным, чётко предопределённым будущим.
Это жизнь, чужая жизнь, которую нельзя просто так взять и отнять...
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.