Демографічна катастрофа: знищення УПЦ як шлях до знищення України

Влада робить усе, щоб віряни, які емігрували, не поверталися назад. Фото: СПЖ

5 жовтня 2023 року у Верховній Раді стався скандальний епізод. Нардеп «Євросолідарності» Олексій Гончаренко розповів, що 1991 року сумарний коефіцієнт народжуваності (кількість дітей на жінку репродуктивного віку) був 2,3. А сьогодні він катастрофічний – 0,7 (для збереження нації потрібен не менше ніж 2,1).

«Якщо ми зараз не почнемо підтримувати сім'ю, маму, дитину, за 10–20 років нам не буде кого представляти в цій залі», – сказав Гончаренко.

У відповідь на ці слова депутатка від «Слуг» Роксолана Підласа, яка виступала на трибуні, «мило» пожартувала: «Олексію Олексійовичу, відпустіть мене підвищувати народжуваність!» Фраза ця викликала дикий регіт і захоплення в залі, починаючи зі спікера Руслана Стефанчука. Кілька хвилин народні депутати буквально не могли заспокоїтися.

Але чи є привід для веселощів? Адже ситуація більш ніж серйозна, і слова Гончаренка – це зовсім не перебільшення.

Чисельність населення в Україні не зростала з 1960 року, у 90-х вона почала стрімко зменшуватися, а з початком війни у 2022-му – впала катастрофічно. Виступаючи в ефірі телемарафону, заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України Олександр Гладун заявив, що, за даними його Інституту, в Україні наразі може проживати від 28 до 34 мільйонів осіб. На жаль, більш песимістичні оцінки зазвичай виявляються й більш об'єктивними. А це означає, що нас сьогодні майже вдвічі менше, ніж було на зорі незалежності.

Тенденції та перспективи ще більш гнітючі. За словами директорки Інституту демографії та соціальних досліджень академіка НАН України Елли Лібанової, «для того, щоб мати просте відновлення поколінь, потрібно, щоб одна жінка за своє життя (усереднено) народила 2,13 – 2,15 дитини. У 2021 році ми мали показник 1,1. У 2022 р. – ще менше, проте скорочення ще не буде катастрофічним за рахунок дітей, народжених у першій половині року. Дай Боже, щоб у 2023 р. ми зупинилися на показнику 0,8».

За даними видання The Wall Street Journal, народжуваність в Україні була найнижчою в Європі ще до повномасштабного вторгнення РФ у 2022 р. А після 24 лютого 2022 р. вона впала катастрофічно. За перші шість місяців 2022 р. кількість народжень впала на 28% порівняно з тим самим періодом у 2021 р.

На початку вересня 2023 р. інтернет-ресурс Action on armed violence (AOAV) опублікував дослідження «Колиски та конфлікти: Україна зіштовхується зі спіраллю демографічної смерті?», у якому з посиланням на неназваний документ стверджує: «Українські демографи прогнозують, що загальний коефіцієнт народжуваності впаде до 0,71 у 2023–2024 роках, що стане найнижчим показником, колись зареєстрованим у світі». Також наводиться ще одна заява Е. Лібанової: «Я думаю, що ми перебуваємо в ситуації, коли населення України може опинитися в спіралі смерті. <...> Навіть якщо перемога буде досягнута, народжуваність не відновиться».

Про зростання смертності в Україні також згадує Е. Лібанова в інтерв'ю французькому ангентсву PFI: «В Україні третина юнаків, яким зараз 16 років, ризикують не дожити до пенсійного віку. В умовах війни й без того низька народжуваність незабаром знизиться майже вдвічі. А через міграцію, спричинену російським вторгненням, держава може втратити найталановитіших і найактивніших громадян».

Торкається вона й такого показника, як середня тривалість життя: «Для чоловіків вона становить 57 років, для жінок – 68. Це дуже мало. Але поки війна не скінчиться, ситуація не може покращитися».

Водночас, якщо в Україні сумарний коефіцієнт народжуваності (СКР) очікується на рівні 0,71, що означає безповоротне вимирання нашого народу, то в деяких інших країнах він зовсім інший. Що це за країни? Перші місця в рейтингу СКР посідають найбідніші держави Африки:

Але й країни Середньої Азії також у хорошому плюсі:

Дуже серйозний приріст населення й на Близькому Сході: в Іраку, Пакистані, Сирії.

Дані щодо цих країн ми навели не без підстав. У згадуваному вище інтерв'ю О. Гладун наголосив, що продовження скорочення населення призведе до втрати Україною свого впливу в Європі та зміни етнічного складу нації. Тобто нас стане не просто менше. Замість українців на цій землі житимуть інші народності. Звісно, не можна напевно стверджувати, що в Україну неминуче приїдуть люди саме з країн із найвищим СКП, але певною мірою ця диспропорція впливатиме на міграційні потоки, а отже, заміщати етнічних українців будуть люди з найбідніших країн із найнижчим рівнем освіти та з абсолютно іншим менталітетом. А це, своєю чергою, загрожує різким зростанням міжетнічних конфліктів і взагалі погіршенням криміногенної ситуації.

Народний депутат Михайло Цимбалюк стверджує: «Я не виключаю, що в державі можуть з'явитися мігранти, які не вибагливі до рівня оплати. З яких держав ці люди можуть бути, сьогодні складно судити. Але Україна має бути готова до хвилі мігрантів».

І такий сценарій – не просто ймовірність.

Якщо на родючих землях із чудовим кліматом і багатими ресурсами людей буде замало, їх заселять народи з інших територій. Цифри невблаганно свідчать, що це точно станеться, питання лише в часі.

Для того щоб хоча б відтермінувати такі події, першочерговим завданням для держави є повернення до України біженців, які залишили свою батьківщину, рятуючись від жахів війни. Тут одразу слід зауважити, що Україні ще доведеться поборотися за повернення своїх громадян із тими країнами, які їх прихистили. Адже ці держави не тільки несуть витрати на соціальну допомогу нашим співвітчизникам, а й отримують користь від їхньої трудової діяльності. Причому це не лише низькокваліфікована малооплачувана праця. Як каже Е. Лібанова: «За даними німецьких і польських дослідників, 70% українських жінок, які виїхали після початку війни, мають вищу освіту. Евакуювалися переважно молоді жінки з дітьми – проактивні, які не побоялися виїхати у невідомість. Зрозуміло, що їхні чоловіки також мають вищу освіту і вони приблизно того ж віку». Ризик того, що після війни, коли чоловіки отримають можливість виїжджати за кордон, відтік населення збільшиться ще, Е. Лібанова розцінює як дуже високий.

«Але є ще один ризик. Після скасування воєнного стану сім'ї можуть возз'єднуватися вже не в Україні, а за кордоном. Останнє опитування в Польщі показало, що серед українців дуже великий відсоток працевлаштованих. А якщо люди працевлаштовані, нехай навіть не за своєю спеціальністю, а діти вже вчаться за кордоном, а в Україні, навпаки, житло зруйноване і роботи немає – люди, швидше за все, залишаться за кордоном. <...> Тобто, якщо чоловіки поїдуть до дружин за кордон, ми не просто втратимо мільйони, а ми втратимо найбільш активних людей з високим рівнем інтелекту, людей репродуктивного і працездатного віку. Тому, говорячи про демографічну кризу, я б розглядала не тільки кількісні, а й якісні показники», – каже Лібанова.

Що може змусити повернутися українських біженців? Насамперед це безпека та економічна ситуація. Якщо Україна не тільки переможе у війні, а й отримає гарантії своєї безпеки на майбутній час, і якщо в Україну прийдуть значні інвестиції, то повернення на батьківщину розглядатиметься багатьма мігрантами як хороше рішення. Плюсом є те, що в Україні в цих людей, як правило, залишилися родичі, а також нерухоме майно, на придбання якого в країнах Європи розраховувати особливо не доводиться. Але мінус у тому, що економічні умови мають бути не просто привабливими, а настільки привабливими, щоб змусити українців відмовитися від тих економічних можливостей, які їм пропонують європейські країни, в яких із демографією також все складно і українські діти їм не завадять.

Але є одна група біженців, на яку держава має звернути особливу увагу і сприяти поверненню якої вона має передусім. Це віруючі люди. Адже в сім'ях релігійних людей народжуваність значно вища, ніж у нерелігійних. Це факт. Для людини, яка має релігійну мотивацію в народженні дітей, такі чинники, як низькі зарплати, проблеми з житлом тощо відіграють меншу роль. Простіше кажучи, Україна більш зацікавлена в тому, щоб повернулася багатодітна українська сім'я, ніж сім'я з однією дитиною, хоча, звісно, і це добре.

Але чомусь наша держава якраз займається прямо протилежним: замість повернення вона фактично видавлює релігійне населення з країни. Масштабні гоніння на УПЦ, зведені останнім часом, не тільки ставлять хрест на планах віруючих «європейських» мігрантів повернутися додому, а й навіть спонукають замислитися про еміграцію з країни тих православних, які ще перебувають в Україні. Особливо це стосується західних регіонів країни, де єпархії УПЦ практично розгромлені, а парафій немає навіть у підпіллі.

Водночас у Європі вже діє ціла мережа громад УПЦ. І якщо перед православною людиною стоїть вибір – залишитися вдома під обстрілом без сповіді та причастя або виїхати до благополучного Євросоюзу, де можна спокійно відвідувати храм, вона обере другий варіант.

Ще очевидніший вибір перед тими, хто вже закріпився на чужині і розмірковує – залишитися там чи повернутися після війни додому.

Заступник голови ВЗЦЗ протоієрей Миколай Данилевич опублікував такий лист вірянки УПЦ в Європі:

«Переважна більшість дітей і молоді, які провчилися в європейських школах та університетах за ці 1.5 роки війни, вже не хоче повертатися додому. Вони звикли і їм подобається. Батьки заради дітей сидять ще за кордоном, і серце їхнє розривається, бо хочуть в Україну, але мусять заради дітей бути за кордоном. І так в Україні мало людей живе, люди повертатися не хочуть або не можуть, а влада ще й Церкву хоче заборонити. Хто туди поїде, в цю Україну таку? Що вони роблять? Це ж справжня зрада, пряме шкідництво країні. Це ще один аргумент сидіти там і не повертатися в таку країну, де навіть у свою Церкву не можна буде піти».

За даними нардепа Михайла Цимбалюка, Україну на сьогодні покинуло близько 12 мільйонів осіб, повернути яких буде вкрай складно. Цимбалюк каже, що вкрай важливо, які умови зможе запропонувати держава таким людям. Нардеп говорить про економіку та житло, але ж релігійний чинник для дуже багатьох теж може стати визначальним у рішенні повертатися чи ні.

Скільки православних із цих 12 мільйонів, які виїхали? Навіть якщо чверть, навіть якщо п'ята частина, то це величезна кількість людей. Людей, яких з часом замінять представники народів з інших кінців землі.

Не є секретом, що ще у довоєнні часи багато вірян не виїжджали з України саме тому, що їм хотілося бути ближче до православних святинь, лавр, монастирів, тому що в них були храми, куди вони звикли ходити молитися, були духівники, в яких вони окормлялися, тощо. Але зараз у вірян усе це забирають. І навпаки, в Європі з'являються православні громади. Це означає, що людина в разі еміграції вже не залишиться без сповіді, причастя, духовної опіки тощо. Не буде дивним, якщо незабаром у різних країнах Європи виникнуть цілі анклави православних українців.

Історичні прецеденти таких процесів мали місце: це й масова еміграція після Революції 1917 р., і переселення значної кількості ченців та мирян із Візантійської імперії в епоху іконоборства, і безліч інших прикладів. У перші три століття християнської історії, у часи гонінь на Церкву чимало християн ставали мучениками, але ще більша їх кількість вважала за краще із сім'ями переселитися до інших країн, де їм було спокійніше.

Хотілося б закінчити цей текст на оптимістичній ноті, але, на жаль, факти цього не дозволяють. Україна вже увійшла у фазу демографічної катастрофи і своєю релігійною політикою тільки її посилює. Залишається лише закликати разом із кліриком православного Миколаївського храму в Базелі (Швейцарія) Самуїлом Мілко, який опублікував у своєму Telegram-каналі заклик до Президента України і в його особі до всієї української влади: «Прошу Вас, Пане Зеленський, зупиніться! В ім'я благочестивого народу, народу України, зупиніться! Це не жарти».

Читайте також

Дональд Трамп і Камала Харріс: принципові відмінності для християнина

Президентом США обраний Трамп. Його перемога тотальна та беззаперечна. Він і Харріс представляють не просто різні політичні сили, а різні парадигми. У чому вони полягають?

«Свинопас» і «Ферзь»: кого ПЦУ ставить за приклад?

Два роки тому Епіфаній навів приклад «єпископа» УПЦ КП, який повернувся до ПЦУ у сані «архімандрита». Тепер цей «архімандрит» потрапив у скандал. Що це означає?

Без Помпео: Початок кінця міжнародної підтримки проєкту ПЦУ?

Колишнього глави Держдепу США Майкла Помпео не буде в адміністрації нового президента США Дональда Трампа. Що це означає для ПЦу?

Рейдерський майстер-клас від ПЦУ в Черкасах: Як чуже стає «своїм»

Представник ПЦУ Іоанн Яременко записав відео з кабінету митрополита Феодосія Черкаського, в якому показав, як користується його особистими речами. Що це означає?

Автономія УПЦ та усунення Донецького митрополита

24 жовтня 2024 року Синод Руської Православної Церкви ухвалив рішення звільнити митрополита Іларіона з кафедри Донецької єпархії та відправити його на спокій. Що означає це рішення для УПЦ?

Які таємниці про СПЖ вивідала СБУ через свого агента?

Днями співробітники СПЖ Андрій Овчаренко, Валерій Ступницький та Володимир Бобечко, а також священник Сергій Чертилін отримали звинувачувальні акти у справі про держзраду.