Минуты храмовой молитвы дают силы жить!
Ионинский монастырь после Всенощного бдения. Фото: Facebook
Как бы я могла спать спокойно, зная сколько опасностей ждёт моих детей каждую минуту в этом мире. Каким бы дамокловым мечом висел бы надо мной весь этот ковид.
Но, когда оглядываешься на свою жизнь, видишь пользу и смысл даже в тех событиях, которые, казалось, ничего хорошего не принесли.
Эти доказательства и не нужны, когда на время в душе появляется ощущение защиты и доверия, которое, думаю, тоже дарит Господь.
Похожая схема происходит и с молитвой в храме. Можно приводить много аргументов полезности и необходимости хождения в храм, но все они становятся корыстными, где «я-Тебе, а Ты-мне». Я отстою службу, поставлю свечку, подам милостыню, вычитаю правило - а Ты мне здоровье, удачу, хорошую жизнь.
Но однажды появляется понимание, что не Господу нужна моя молитва, а я остро нуждаюсь в этих минутах тишины, в этом общем пении, в этих моментах сосредоточенности и честности с самой собой, и тогда присутствие на богослужении становится необходимостью.
Это совсем не значит, что меня не одолевает лень, что я всегда с желанием иду на службу, что я не понуждаю себя, что не оправдываю свою лень количеством работы и забот. Вся эта позорная возня до сих пор со мной. Только пережитый опыт радости выстоянного богослужения все же сейчас уже намного сильнее и лени, и безразличия.
Пишу эти строки в преддверии или даже в предночьи воскресного дня в надежде, что кто-то, прочитав их, понудит себя пойти на Литургию. Понудит, потому что во сто крат легче сбегать на работу, облететь сотню магазинов, справиться по хозяйству и перевернуть кучу дел, чем просто пойти в храм. Но именно эти минуты храмовой молитвы дают силы жить!
На фото Ионинский монастырь в Киеве после Всенощного бдения.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади