Минуты храмовой молитвы дают силы жить!
Ионинский монастырь после Всенощного бдения. Фото: Facebook
Как бы я могла спать спокойно, зная сколько опасностей ждёт моих детей каждую минуту в этом мире. Каким бы дамокловым мечом висел бы надо мной весь этот ковид.
Но, когда оглядываешься на свою жизнь, видишь пользу и смысл даже в тех событиях, которые, казалось, ничего хорошего не принесли.
Эти доказательства и не нужны, когда на время в душе появляется ощущение защиты и доверия, которое, думаю, тоже дарит Господь.
Похожая схема происходит и с молитвой в храме. Можно приводить много аргументов полезности и необходимости хождения в храм, но все они становятся корыстными, где «я-Тебе, а Ты-мне». Я отстою службу, поставлю свечку, подам милостыню, вычитаю правило - а Ты мне здоровье, удачу, хорошую жизнь.
Но однажды появляется понимание, что не Господу нужна моя молитва, а я остро нуждаюсь в этих минутах тишины, в этом общем пении, в этих моментах сосредоточенности и честности с самой собой, и тогда присутствие на богослужении становится необходимостью.
Это совсем не значит, что меня не одолевает лень, что я всегда с желанием иду на службу, что я не понуждаю себя, что не оправдываю свою лень количеством работы и забот. Вся эта позорная возня до сих пор со мной. Только пережитый опыт радости выстоянного богослужения все же сейчас уже намного сильнее и лени, и безразличия.
Пишу эти строки в преддверии или даже в предночьи воскресного дня в надежде, что кто-то, прочитав их, понудит себя пойти на Литургию. Понудит, потому что во сто крат легче сбегать на работу, облететь сотню магазинов, справиться по хозяйству и перевернуть кучу дел, чем просто пойти в храм. Но именно эти минуты храмовой молитвы дают силы жить!
На фото Ионинский монастырь в Киеве после Всенощного бдения.
Читайте також
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.
Від молитви до менеджменту: в Лаврі – нові «освітні програми»
Поки в Лаврі шукають «сакральне серце України», давня святиня перетворюється на майданчик експериментів: тепер тут пропонують «унікальні» курси з маркетингу.
Бути собою, коли всі збожеволіли: сила совісті і віри
Ми живемо у світі, де зло називають добром, а брехню — правдою. Ті, хто втратили совість, намагаються навчати нас моралі. Але навіть коли світ навколо зводить правду до божевілля, важливо не зраджувати Бога, свою совість і людяність. Бо істина — не там, де більшість, а там, де правда і Бог.
Різдво без канікул
Шкільні канікули у Рівному завершаться саме на свято Різдва за Юліанським календарем. Для багатьох родин це означає повернення до навчання замість спільного святкування важливого духовного свята.