Поневіряння за крок від Божого престолу
Немилосердя – у нашому стрімкому житті ми часто не помічаємо його, і навіть за гріх не вважаємо. Фото: old.mpda.ru
Про життя святої Феодори, день пам'яті якої ми святкуємо 12 січня, знають лише одиниці. Зате її посмертна доля відома практично всім християнам. Брошуру «Митарства блаженної Феодори» часто можна зустріти в церковних крамницях. Однак, як і зі всією духовною літературою, з цієї брошуркою бажано бути вкрай уважним. Зачитуючись барвистою розповіддю про поневіряння, можна впасти у дві крайності: або будувати духовне життя на страху перед прийдешніми катуваннями, або безтурботно порахувати, що ця історія – не більше, ніж художній вимисел. І хоч з питання поневірянь немає єдиної думки, нам буде все-таки не зайвим знати про них, щоб уберегтися від небажаних зупинок на шляху в Царство Небесне.
Згідно з переказами, чиста душа святої витримала випробування бісами пустослів'я, брехні, засудження, обжерливості, лінощів, крадіжки, хабарництва, марнославства, заздрості, гордості, гніву, злопам'ятства, розбійництва, чародійства, блудних гріхів й ідолослужіння. Як бачимо, набір бойового спорядження диявола з часів преподобної Феодори не змінився.
Ведучи благочестиве життя, свята Феодора була чужа більшості гріхів, а молитви духівника допомогли їй безперешкодно пройти до порога Царства Господнього. І тут вона зустріла заключне випробування. Випробування, яке в нашому стрімкому житті ми часто не помічаємо і навіть за гріх не шануємо – поневіряння немилосердя і жорстокосердості.
«Немилостивий подвижник – безплідне дерево».
Преподобний Ісаак Сирін
Здавалося б, прикінцевими повинні бути катування ганебними, блудними гріхами. Але навіть якщо людина, з Божою допомогою, здобула владу над жагою плоті, вона може біля самих дверей раю впасти в прірву пекла, якщо в житті була немилосердною.
«Немилостивий подвижник – безплідне дерево», – вважає преподобний Ісаак Сирін. Це дерево можна тільки зрубати, кинувши тріски у вогонь багаття. А потім згорілі вугілля зрівняються з землею і вже ніхто не згадає, що раніше на цьому місці стояло розлоге дерево. Також і чоловік, що не створив іншим милості, зрівняється з землею після смерті, і ніхто не згадає його в подячних молитвах. Він залишиться забутим людьми і втраченим для вічності.
В одній із проповідей святитель Іоанн Златоуст вимовляє ніби від імені гріха немилосердя: «Справа моя – викопувати прірви, замикати двері, оскверняти одяг, зачиняти серце, щоб воно не знало милосердя. Радість для мене – залучати якомога більшу кількість учнів, щоб послати їх у пекло». Замислимося над цим, перш ніж впускати в свою душу жорстокість, навіть по відношенню до тих, хто бажає нам зла.
Від немилосердя відбувається й інший гріх – осуд. Якщо ми не любимо людину, не співчуваємо їй, ми починаємо шукати в ній вади, щоб якось виправдати свою безсердечність. Гріх осуду зараз можна зустріти практично скрізь: ми засуджуємо вдома, засуджуємо в чергах, у транспорті, в магазинах, засуджуємо в особистих бесідах і на просторах інтернету. Щодня і щогодини звідусіль зливаються нечистоти лихослів'я, викриттів і звинувачень, в створенні яких ми активно беремо участь.
Світ тепер засуджує, а значить – немилосердний і жорстокий. «Гріх осуду є плід немилостивого серця, злорадного, що знаходить насолоду в приниженні ближнього, в очорненні його імені, у нехтуванні його честі. Справа ця – справа людиновбивча», – вважає святитель Феофан Затворник. Знаючи про те, що головний душогуб – диявол, будемо знати і про те, що своїм злоріччям і засудженням ми беремо на себе його образ, стаючи служителями сатани, але не Бога.
Що ж таке милосердя? Чим воно відрізняється від прийнятого в світському середовищі поняття доброти? Відповідь проста. Слово «милосердя» відсилає нас до головного органу почуттів – серця. Іншими словами, милосердний – це людина, яка завжди співчуває серцем. Всі проблеми і негаразди оточуючих вона сприймає як свої власні труднощі. Його милостиве серце вміщає в себе всі прикрощі та радості ближніх.
Добра людина не завжди буває милосердною. Вона може бути ввічливою, тактовною і чуйною. Але добрі справи, які вона робить, більше віддаючи данину хорошому вихованню, ніж відчуваючи свій обов'язок перед Богом. Саме по собі такий стан душі не гріховний, але він не зможе привести нас до духовної досконалості. Вчинення благочестивих вчинків покликане стати не тільки актом доброї волі, але наслідуванням самовідданого і милосердного служіння Христа немічним, хворим і знедоленим людям.
«Милостыня є мистецтво, училище якого знаходиться на Небесах, а вчитель – Сам Бог».
Святитель Іоанн Златоуст
Милосердя – це завжди християнська чеснота. Як точно зауважує святитель Іоанн Златоуст, «милостиня є мистецтво, училище якого знаходиться на Небесах, а вчитель – Сам Бог». Християнин допомагає оточуючим не тільки тому, що він добре вихований, а тому що інакше він просто не може вчинити. В його серці діє Дух Божий, роблячи його сприйнятливим до почуттів інших людей. «Немає такого іншого свідоцтва та ознаки віри і любові до Христа, як піклування про братів і турбота про їхнє спасіння», – говорить святитель Іоанн. І додає: «Немає подвигу ціннішого перед Богом».
Милосердя – це найвища форма прояву любові до людини. Тому святитель Іоанн Лествичник поставив любов на вершину піраміди чеснот, а поневіряння немилосердя служить останнім випробуванням на шляху в райські чертоги.
Христос дав зрозуміти Своїм слухачам, що, стаючи милосердною, людина уподібнюється Богу. «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6.36), – наставляє Спаситель в Нагірній проповіді. І під кінець земного служіння Він вказав на бідну вдову як зразок милосердя. Багаті благодійники жертвували на храм великі суми грошей. Вона ж поклала в скарбницю лише дві лепти – мізерні гроші для юдеїв того часу. Але багатії віддавали гроші від їхнього надлишку. Вдовиця ж віддала останнє, що у неї було за душею, за своєю безмірною любов'ю до Бога.
Для того, щоб зрозуміти, як це – бути милосердним, не обов'язково потрібно копатися в богословських книгах в пошуках прикладів. Живі приклади милосердя можна легко знайти, озирнувшись вбоки, або навіть глянувши на свого найближчого родича або друга.
Коли я думаю про милосердя, на думку відразу приходить приклад моєї нині здорової 92-річної бабусі. В минулому – торакальний хірург і головний лікар обласної станції переливання крові, вона і сьогодні не полишає лікарську роботу, самовіддано допомагаючи людям. Її відкрите серце і милосердна душа завжди готові розділити біль іншої людини. Завдяки його цінним порадам та видимій допомозі було врятовано не одне людське життя. І моя бабуся ж не одна. Подібних прикладів – незліченна безліч. Головне – захотіти їх знайти і наслідувати їх.
* * *
«Милості хочу, а не жертви», – цей голос волі Божої долинає до нас із глибини старозавітних століть і лунає луною з вуст Спасителя світу. Господь не прийме від нас на порозі раю мішок добрих справ, якщо в ньому не знайдеться місця для головної чесноти милосердя.
«Суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя» (Як. 2;13), – попереджає апостол Яків. «Чи був ти милосердним?» – це запитання прозвучить завершальним у низці поневірянь. І так багато в цьому запитанні: пробачили ми образу, чи дали тому, хто просить, обняли скривдженого, втішили стражденного, відвідали хворого? І можливо, це запитання буде останнім, перш ніж Він вимовить на нашу адресу Свій остаточний вирок. Знайдемо що відповісти?
Читайте також
Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил
Цього дня ми святкуємо Собор наших найтаємничіших, найблагородніших, невидимих і вірних друзів.
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.