Як зрозуміти, що розпочався піст...

Різдвяний піст. Фото: myslo

Знаєте, як зрозуміти, що у православних починається піст, якщо під рукою немає календаря? Дуже просто: щойно в соцмережах на сторінках церковних і не дуже людей починає масово з'являтися фраза «в піст не їжте один одного», знайте: максимум тиждень – і можна починати заговлятися.

Втім, жарти жартами, а неприємна тенденція очевидна: не встигає настати піст, як неабияка кількість православних починає посилено переконувати самих себе в малозначущості тілесної стриманості. Ось ви зараз, можливо, здивувалися: як так? Згадана фраза вже роками цитується мало не як зразок духовної мудрості, а тут вона комусь не сподобалась!

Однак не поспішайте дивуватися, тенденція до знецінення утримання в їжі має місце в нашому церковному середовищі вже не перший рік. І якщо з одного боку мотиви тих, хто сказав «за їжу ніхто не буде в пеклі» або «з'їж кривавий ростбіф, а ближнього не їж», цілком зрозумілі – будь-який духівник властен дати окремо взятому духовному чаду конкретну настанову на конкретний випадок життя, то чим керуються ті, хто поширює подібні настанови як якусь безумовну істину для всіх, можна зрозуміти лише припустивши, що деяким православним до того набридло постити, що власному недбальству вони починають шукати виправдання скрізь, де можна й не можна.

Чи так насправді маловажна стриманість тілесна, що нею легко можна знехтувати заради того, щоб «у піст не їсти ближнього»? Спробуємо розібратися.

Отже, що таке тілесний піст? Відмова від вживання в їжу певних продуктів протягом певного періоду часу. Водночас ми відмовляємо собі не стільки в чомусь приємному й особливо смачному (зауважте, жоден, навіть найсуворіший, статут посту не передбачає відмови, наприклад, від солодкого, навпаки, окріп із медом рекомендується вже в перші дні першого тижня Великого посту тим самим статутом, що передбачає розпочинати Великий піст із двох днів повної відмови від будь-якої їжі. Та й коливо, яке ми пропонуємо для освячення в п'ятницю першого тижня посту, є солодкою стравою), а прямо в необхідному.

Будь-який більш-менш обізнаний фахівець скаже вам, що необхідні людині тваринні білки, які містяться в м'ясі, повністю замінити рослинними неможливо.

Отже, піст – час відмови від продуктів, які є звичними, необхідними, ситними та смачними водночас. Тобто від таких продуктів, яких нам, безсумнівно, хотітиметься протягом усього часу посту. І це найголовніше: упродовж усього посту, день за днем я – то частіше, то рідше, то дужче, то слабкіше – відчуваю бажання з'їсти щось із того, чого в піст їсти не можна, і щоразу кажу собі «ні».

Ось це наше «ні» і є головною метою тілесного посту. Піст – це насамперед боротьба з власним «хочу», вироблення навички контролю власних бажань, навіть якщо вони цілком природні.

Піст потрібен для того, щоб навчитися відмовляти собі, причому відмовляти систематично, і звичку цю довести буквально до автоматизму. Запитаєте навіщо? А ви спробуйте поглянути на власні посмертні перспективи без звичної антропоморфності, властивої таким, наприклад, текстам, як «Митарства Феодори». Без усіх цих «стражів», «терезів» та «викупів». Що у вас вийде?

А вийде ось що: варто людині померти, тобто душі розлучитися з тілом, як, крім плоті, душа позбудеться ще й волі. Природно, до душі підступлять демони, ті самі, які то з успіхом, то не дуже спокушали нашого померлого протягом усього життя. І ілюзії всього того, що було об'єктом спокуси, об'єктом звичок, жадань, прагнень і бажань, ці демони представлять нещасній душі. Уявили? А тепер дайте відповідь, куди потягнеться позбавлена волі душа – до Бога чи до об'єктів власних бажань?

Втім, це лише півбіди, адже бажання, звички та залежності гніздяться саме в душі, і весь цей сумнівний «скарб» кожен із нас забере із собою у вічність. І у вічності кожне бажання і кожна звичка вимагатимуть задоволення, на повну силу, ніколи не слабшаючи, не даючи й секундного перепочинку, і всьому цьому не буде кінця.

Поки ви перетравлюєте прочитане, я зауважу, що пекельне полум'я, що вічно горить і вічно пожирає душу, – це ніщо інше, як ось ця сама сукупність бажань, звичок і залежностей, які не можна задовольнити і яких неможливо позбутися. Так собі перспектива, чи не так?

Так от, тим, кому така вічність не до вподоби, слід вже зараз звільняти себе від рабства бажань і звичок. І якби ви знали інші способи, окрім як навчитися казати собі «ні» та підпорядкувати бажання правилам духовного життя, я б щиро побажав вам успіху. Але ви їх не знаєте, як не знаю їх ані я, ані будь-хто інший. Звісно, самої тілесної стриманості для спасіння більш ніж недостатньо, однак нехтуючи нею ще ніхто не досяг чогось більшого. І не треба розповідати про смирення, про людинолюбство, про чесність і мирний дух.

Природно, якщо людина, постуючи тілесно, буде позбавлена всього цього, спасіння їй не бачити як своїх вух. Але точно так само не бачити людині ні смирення, ні людинолюбства, ні чесності, ні мирного духу, якщо вона вважає, що й без утримання спасається.

Зауважте, я не кажу тут про тих, хто постити не в змозі – принцип «вище за голову не стрибнеш» працює і в духовному житті. Тільки от річ у тім, що нерідко люди, які не здатні постити через стан здоров'я або через не залежні від них обставини, самі дуже не проти б дотримуватися стриманості. Тут йдеться про тих, хто вважає тілесний піст чимось необов'язковим, несуттєвим, чимось таким, щодо чого вони самі владні вирішувати, дотримуватися їм цього чи ні, і начхати, що там каже Церква.

Таких людей абсолютно не стосуються святоотцівські настанови про те, що тілесний піст без духовного не приносить користі, тому що, не вважаючи за потрібне постити тілесно, на духовний піст вони не здатні за визначенням.

А стосовно того, щоб не їсти ближнього, скажу з упевненістю: той, хто вважає, що так треба чинити тільки в пості, – поганий християнин. Щоб стати добрим, він повинен, по-перше, засвоїти, що ближнього не можна їсти ніколи, а по-друге, що всі настанови такого роду призначені для тих, хто до стриманості в їжі давно звик і перед ким навіть не стоїть питання постити чи ні.

Читайте також