Почему прп. Антонию хватило одного слова Христа изменить жизнь, а нам - нет
Антоний Великий. Фото: картина игумена Рафаила (Симакова)
Еще живя в миру, он зашел как-то в храм. Священник читал Евангелие: «Если хочешь быть совершенным, пойди, продай имение твое и раздай нищим; и будешь иметь сокровище на небесах; и приходи и следуй за Мною» (Мф.19,21). Каким-то образом Антоний почувствовал, что Христос в данный момент именно с ним говорит. Он раздал имущество и ушел в пустыню.
Читаешь, и удивляешься: как мало нужно было древним святым для спасения! Имею в виду «инструментарий», средства. Вот Антоний – услышал в храме стих из Евангелия, и ему хватило этого посыла на всю жизнь.
Кстати, подобная история была и с учеником Антония прп. Павлом Препростым. Он услышал однажды, как Антоний читал начало Псалтири: «Блажен муж, иже не иде на совет нечестивых» (Пс.1,1). Павел ушел в пустыню и не появлялся много лет. Когда он вернулся, Антоний спросил его: «Где ты был?» Павел ответил: «Учился не ходить на совет нечестивых».
Несколько библейских строк полностью поменяли жизнь этих святых. А что мы? У нас сегодня: Библия в каждом книжном магазине, тысячи храмов, лекции, курсы, духовная литература, паломничества, церковные тусовки, проповеди, тематические встречи, православные ТВ и радио, периодика... Даже православные билборды на улице. И что? - А ничего. КПД микроскопический. Почему? - Не знаю.
То ли действительно ослабел человек сам по себе. То ли живем в «лаодикийскую» эпоху маловерия и теплохладности. Наверное, правы были церковные писатели последних двух столетий, которые писали, что Бог не даровал нашему времени великих подвигов и подвижников уровня древности.
«Нам оставлено покаяние» – писал игумен Никон (Воробьев). Да! Оно нас спасет.
Веру сохранить, и покаянный образ жизни. И «рассчитать силы» на всю жизнь, чтоб не получилось так, что загорелся, но быстро перегорел, как спичка. Потихоньку, полегоньку – но в одном направлении, ко Христу. Комариными шажками в Царствие Божие.
Если вдруг завелся и попер, как бульдозер – подозрительно это. Опасно. Потихоньку лучше. «Царским путем», как говаривали отцы. И главное – веру сохранить и покаяние. На всю жизнь. А это весьма непросто. Пожалуй, это и есть подвиг нашего времени.
Согласны?
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади