Почему прп. Антонию хватило одного слова Христа изменить жизнь, а нам - нет
Антоний Великий. Фото: картина игумена Рафаила (Симакова)
Еще живя в миру, он зашел как-то в храм. Священник читал Евангелие: «Если хочешь быть совершенным, пойди, продай имение твое и раздай нищим; и будешь иметь сокровище на небесах; и приходи и следуй за Мною» (Мф.19,21). Каким-то образом Антоний почувствовал, что Христос в данный момент именно с ним говорит. Он раздал имущество и ушел в пустыню.
Читаешь, и удивляешься: как мало нужно было древним святым для спасения! Имею в виду «инструментарий», средства. Вот Антоний – услышал в храме стих из Евангелия, и ему хватило этого посыла на всю жизнь.
Кстати, подобная история была и с учеником Антония прп. Павлом Препростым. Он услышал однажды, как Антоний читал начало Псалтири: «Блажен муж, иже не иде на совет нечестивых» (Пс.1,1). Павел ушел в пустыню и не появлялся много лет. Когда он вернулся, Антоний спросил его: «Где ты был?» Павел ответил: «Учился не ходить на совет нечестивых».
Несколько библейских строк полностью поменяли жизнь этих святых. А что мы? У нас сегодня: Библия в каждом книжном магазине, тысячи храмов, лекции, курсы, духовная литература, паломничества, церковные тусовки, проповеди, тематические встречи, православные ТВ и радио, периодика... Даже православные билборды на улице. И что? - А ничего. КПД микроскопический. Почему? - Не знаю.
То ли действительно ослабел человек сам по себе. То ли живем в «лаодикийскую» эпоху маловерия и теплохладности. Наверное, правы были церковные писатели последних двух столетий, которые писали, что Бог не даровал нашему времени великих подвигов и подвижников уровня древности.
«Нам оставлено покаяние» – писал игумен Никон (Воробьев). Да! Оно нас спасет.
Веру сохранить, и покаянный образ жизни. И «рассчитать силы» на всю жизнь, чтоб не получилось так, что загорелся, но быстро перегорел, как спичка. Потихоньку, полегоньку – но в одном направлении, ко Христу. Комариными шажками в Царствие Божие.
Если вдруг завелся и попер, как бульдозер – подозрительно это. Опасно. Потихоньку лучше. «Царским путем», как говаривали отцы. И главное – веру сохранить и покаяние. На всю жизнь. А это весьма непросто. Пожалуй, это и есть подвиг нашего времени.
Согласны?
Читайте також
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.
Від молитви до менеджменту: в Лаврі – нові «освітні програми»
Поки в Лаврі шукають «сакральне серце України», давня святиня перетворюється на майданчик експериментів: тепер тут пропонують «унікальні» курси з маркетингу.
Бути собою, коли всі збожеволіли: сила совісті і віри
Ми живемо у світі, де зло називають добром, а брехню — правдою. Ті, хто втратили совість, намагаються навчати нас моралі. Але навіть коли світ навколо зводить правду до божевілля, важливо не зраджувати Бога, свою совість і людяність. Бо істина — не там, де більшість, а там, де правда і Бог.
Різдво без канікул
Шкільні канікули у Рівному завершаться саме на свято Різдва за Юліанським календарем. Для багатьох родин це означає повернення до навчання замість спільного святкування важливого духовного свята.