Користуюся, але засуджую, або Що несуть нам соцмережі

Соцмережі – явище не добре і не погане. Воно цілком нейтральне. Фото: СПЖ

Пам'ятаю в пріснопам'ятні дев'яності кожен другий посібник до сповіді містив у собі такий гріх, як перегляд чого б то не було по телевізору. Деякі на сповіді, власне, тому і говорили: «дивився телевізор». Втім, дехто продовжує в цьому каятися і зараз.

Коли у нас набув поширення інтернет, я, зізнатися, не без інтересу чекав, коли ж всесвітню павутину спіткає та ж доля, що й блакитний екран. Тобто коли присутність в мережі заноситься в списки гріхів, а колишні телеглядачі почнуть зі сповіді в сповідь повторювати «сидів в інтернеті». Однак, не довелося. То досвід з телевізором дав зрозуміти, що бездумне записування в гріхи всього підряд не призводить ні до чого, то новизна інтернету пробудила до нього настільки жвавий інтерес, що у тих, хто готовий був бачити в ньому осередки вад, не залишилося шансів, то швидке формування в мережі сталого православного сегмента не дозволило ревнителям проректи вже готову анафему, але, так чи інакше, а церковно-народна свідомість сприйняла вторгнення в наше життя інтернету цілком спокійно. На диво, навіть ті, від кого вже точно можна було очікувати засудження, викриття й осуду замість цього одними з перших освоїли роботу в мережі, створили сайти і зайнялися звичним паплюженням екуменізмів, модернізмів та інших –ізмів, ні словом не обмовившись про можливу душешкідливість глобальної мережі.

Так і тривало б, напевно, не один рік, якби інтернет не подарував би нам таке явище як соціальні мережі. Втім, спочатку їх поява була сприйнята спокійно і навіть не без радості. Благо цих самих соцмереж настворювали, що називається, на будь-який смак і вік. І от тільки варто було користувачам розподілитися між Однокласниками, Вконтакті, Facebook, Інстаграмом і ще незрозуміло чим, як майже відразу окремі православні користувачі почали писати у своїх хроніках про... шкоду соцмереж та інтернету в цілому.

Чомусь ревнителі в упор не бачать найпростіший і очевидний спосіб протидії засиллю соцмереж – не користуватися ними самими.

Право ж, скільки разів мені самому доводилося, зайшовши на сторінку у Фейсбуці, споглядати в стрічці такого роду пости. Дивно, звичайно, але чомусь ревнителям нітрохи не очевидно, що найпростіший спосіб протидії засиллю соцмереж – не користуватися ними, не реєструватися в них, не мати своїх акаунтів і не заходити в них навіть при наявності великого інтересу. Але вони користуються. Зокрема, для того, щоб писати про шкоду соцмереж...

І, ніби як, вони навіть в чомусь і праві. Чого тільки в цих соцмережах не знайдеш, на що тільки не натрапиш! І екстремізм, і купа всякого розпусного контенту, і пропаганда всього, чого завгодно. А чого варті соцмережі в якості дискусійного майданчика? Чого тільки не дозволяють собі диванні сперечальники в запалі дискусій, скільком користувачам схрещення віртуальних мечів повністю замінює нормальне людське спілкування, у скількох воно служить підживленню найбридкіших і низьких пристрастей... І над усім цим вибіркова, явно не на користь моралі і віри, цензура, поставлена в главу кута вигода власників і менеджерів. А, можливо, і приховане співробітництво з певними спецслужбами, що передбачає повне або часткове надання їм інформації.

А ще соцмережі – сама що ні на є фабрика марнославства. Демонстрація інстаграм-дівами сумнівних досягнень косметології на власних обличчях і тілах, показне благополуччя любителів пустити пил в очі, акаунти, що повністю складаються з фото і відео в стилі «життя вдалося». На іншому «полюсі» групи і спільноти різноманітних депресивних, соціопатичних, шизоїдних особистостей, різноманітна чорнуха і навіть сумнозвісні спільноти потенційних самогубців. Як не крути – є про що задуматися і від чого напружитися.

А ще соцмережі – непоганий майданчик для проповіді, просвітницької та місіонерської діяльності.

Проте, стверджувати, що соцмережі – це виключно суцільний негатив, зло і гріх, було б невірно. Гарного і корисного в них теж вистачає. Причому не можна сказати, щоб це було корисне тільки пов'язаним виключно з вірою. Наприклад, такі теми як психологія взаємин, виховання дітей, турбота про власне здоров'я, регулярно розкриваються в соцмережах. Причому, розкриваються в доступному вигляді, у форматі живого обговорення. Що, в свою чергу, сприяє поширенню правильних знань і важливих навичок, допомагає зживати забобони й упередження, розвіювати міфи.

Досить великий масив вельми корисної спеціальної інформації став доступний кожному саме завдяки соцмережам і, з плином часу, цей масив тільки збільшується. Крім того, соцмережі нерідко стають справжнім вікном у світ для людей, позбавлених можливості жити активним життям. Нам, віруючим, теж не зайве буде згадати, що в пору жорсткого карантину соцмережі стали платформою для онлайн-трансляції богослужінь. У соцмережах нам писали імена для поминання на службах, завдяки соцмережам матеріальні потреби окремих парафій і монастирів робилися відомими широкому колу людей. А ще соцмережі – непоганий майданчик для проповіді, просвітницької та місіонерської діяльності.

Можна, звичайно, як деякі не в міру ревні православні сказати, що ніяка користь не в силах виключити шкоди, принесеної соцмережами, а тому хай би їх не було зовсім. Що таким заперечити? Хіба тільки те, що ніяка радість від життя не в силах виключити смерті? Так, може бути, і жити нема чого, якщо все одно помирати?

Починається все з наміру. З наміру, яким керується людина, реєструючись у соцмережі або користуючись нею.

Насправді таке явище як соцмережі – не добре і не погане. Воно цілком нейтральне. І кожна людина наповнює це явище власним змістом. Для одного соцмережа перетвориться в осередок розпусти, інший знайде в ній все для того, щоб втекти з реальності або навіть навмисно піти з життя. Третій стане черпати в ній корисну інформацію, четвертому вона послужить до праведності і спасіння душі. А починається все з наміру. З наміру, яким керується людина, реєструючись у соцмережі або користуючись нею. Хто шукає гріха – зверне користування соцмережею в гріх, благочестивий і, користуючись соцмережею, стане робити це з користю для душі. Інтернет в цілому і соцмережі зокрема відіграють роль своєрідного дзеркала, в якому людина бачить все, що наповнює її саму. Бачить себе в істинному і далеко не завжди приємному світлі.

На мій погляд, марно боротися з соцмережами та іншими досягненнями сучасності. Набагато простіше, краще, а головне, результативніше боротися зі всяким злом усередині себе. Чим менше його буде в нас, тим простіше нам буде користуватися в тому числі й інтернетом. Тим правильніші будуть уявлення і чистіші наміри.

Так що, даруйте за банальність, давайте почнемо з себе. А там, дивись, і проблеми з соцмережі підуть на другий план, залишивши нам, з бажанням виправлення, можливості і потенційну користь.

Читайте також