Вибори Сербського Патріарха: перипетії, кандидати та очікування
Сербська Церква готується до обрання Патріарха. Фото: СПЖ
Вже завтра, 18 лютого, відбудуться вибори нового Патріарха Сербської Церкви. І в зв'язку з цим потрібно звернути увагу на декілька важливих моментів.
Так сьогодні Православний світ переживає найгострішу кризу, пов'язану з діями Константинопольського патріархату на території України. Легалізація українських розкольників, створення ПЦУ і величезний тиск, який чиниться на Помісні Церкви вже призвели до того, що Православ'я розколоте. В даний момент главу Фанару підтримали предстоятель Елладської, Олександрійської та Кіпрської Церков, і в його інтересах добитися того, щоб до їх числа додалися нові імена.
У цьому сенсі перше, на що треба звернути увагу, це зацікавленість Фанару результатами виборів Сербського Патріарха. Очевидно, що Константинопольський патріархат використовує всі можливі важелі впливу на владу Сербії для того, щоб в число кандидатів були включені імена тих, хто, як мінімум, не буде занадто різко виступати проти політики Фанару не тільки в Україні, але і в Православному світі взагалі.
Константинопольський патріархат використовує вже багато разів випробуваний прийом – тиск на владу Сербії через Держдеп США. З огляду на прагнення президента Сербії Олександра Вучича максимально зміцнити свої відносини з Америкою, а також запевнення Байдена про те, що США завжди буде підтримувати Фанар, можна не сумніватися, що глава Сербської держави вже отримав «поради» західних партнерів з приводу ситуації навколо обрання нового Предстоятеля СПЦ.
По-друге, сербський народ традиційно довіряє Церкві більше, ніж владі. Це означає, що Православ'я має великий вплив на внутрішнє життя країни, а підтримка ініціатив влади з боку Патріарха – дуже важлива. В першу чергу, мова йде про позицію Церкви щодо Косово. Так, в інтересах влади мати такого Патріарха, який би дозволив реалізувати план по поступовому визнанню цієї «республіки», на чому наполягають в Держдепі.
По-третє, не тільки президент Сербії Олександр Вучич, але і сербські політики і чиновники розуміють, що протистояння з Церквою – справа однозначно програшна. Приклад Чорногорсько-Приморської митрополії тому свіже підтвердження. Тому уряд Сербії вкрай зацікавлений в тому, щоб Патріархом стала людина, лояльна до тієї політичної лінії, яка обрала діючу владу.
Президент Сербії Олександр Вучич і сербські політики розуміють, що протистояння з Церквою – справа однозначно програшна. Приклад Чорногорсько-Приморської митрополії тому свіже підтвердження.
Чи варто дивуватися, що в ситуації, що склалася, як відзначають сербські ЗМІ, «Сербська Православна Церква знаходиться під безпрецедентним тиском» уряду Олександра Вучича? Журналісти стверджують, що «протягом двох місяців Вучич особисто або через своїх посланців на індивідуальних секретних зборах тиснув на єпископів, щоб ті проголосували відповідно до його ідеї», тобто, щоб обрали Патріарха, що підтримує політику влади. Питання в тому, наскільки це реально? Тому саме час розглянути процедуру виборів Патріарха Сербської Церкви.
Як проходять вибори Патріарха Сербської Церкви?
Відповідно до Статуту СПЦ, на Архієрейському Соборі, за результатами якого стане відоме ім'я Предстоятеля, присутні всі діючі архієреї, а кандидатами на патріаршу кафедру можуть бути тільки ті єпископи, які керували єпархією протягом п'яти років. На 20 серпня 2020 року (день смерті Патріарха Іринея) в Сербській Православній Церкві налічувалося 50 архієреїв, з них 39 – єпархіальні архієреї, 4 – вікарні архієреї, 7 архієреїв перебувають на спокої. Умовами Статуту відповідають тільки 30 єпископів. Саме з їх числа і буде обраний Патріарх.
Спочатку Архієрейського Собору всі єпископи повинні пообіцяти, що будуть дбати про благо і користь Церкви, батьківщини і народу, і що віддадуть свої голоси за кращих кандидатів. Під час першого туру голосування учасники Собору таємним голосуванням обирають трьох архієреїв, один з яких і стане Патріархом. Якщо після першого туру хто-небудь з єпископів отримає більше половини голосів, то призначається другий тур, згідно з результатами якого буде обрано ще два кандидата. Голосувати будуть доти, поки не стануть відомі імена всіх трьох архієреїв. Ці імена містять в три конверти, які, в свою чергу, ставляться в Євангеліє на Престолі храму. Після молитви з прикликанням Святого Духа найстаріший монах, попередньо змішавши конверти, дістає один з них і передає Голові Архієрейського Собору, який і оголошує ім'я нового Патріарха.
Після молитви з прикликанням Святого Духа найстаріший монах, попередньо змішавши конверти з іменами трьох кандидатів на патріарший престол, дістає один з них і передає Голові Архієрейського Собору, який і оголошує ім'я нового Патріарха.
Цікаво, що він також відкриває два інших конверта, щоб всі учасники Синоду переконалися в тому, що вибори пройшли відповідно до Статуту СПЦ.
Кому випала честь вибрати один з трьох конвертів?
Зрозуміло, що в цьому процесі величезну роль грає людина, яка і дістане один з трьох конвертів. Наприклад, коли відразу після революції 1917 року проходили вибори Патріарха Руської Православної Церкви, честі розкрити один з трьох конвертів з ім'ям майбутнього Першосвятителя РПЦ удостоївся ієросхимонах Олексій (Соловйов), в 2000-му році зарахований до лику святих. Це означає, що той, хто візьме з Престолу конверт з ім'ям Патріарха, повинен бути не тільки подвижником і молитовником, а й людиною кришталевої чистоти. Адже на переконання Церкви, через нього буде діяти Дух Святий.
Згідно з рішенням Священного Синоду цією людиною стане архімандрит Іоанн (Радосавлевич) з Благовіщенського монастиря, розташованого неподалік від Овчар-Кабларської ущелини, що більше відома як «Сербський Афон».
Недоброзичливці Сербської Церкви стверджують, що отець Іоанн – не зовсім підходяща кандидатура, бо він знаходиться в прекрасних стосунках з єпископом Іринеєм (Буловичем), одним з кандидатів на патріаршество, а значить – зацікавлений в тому, щоб Патріархом став саме він.
Однак навіть побіжний погляд на деякі факти з біографії архімандрита Іоанна геть відкидають будь-які спекуляції і підозри в «зацікавленості», які звучать на його адресу.
Архімандрит Іоанн народився в 1927 році. Він – учень святителя Миколи Сербського (Велимировича), з яким він вперше зустрівся в Жиче, коли йому було 11 років. Іоанн став ченцем в 1950 році в Рачському монастирі.
Людиною, яка вибере конверт з ім'ям Патріарха Сербського, згідно з рішенням Священного Синоду стане архімандрит Іоанн (Радосавлевич) з Благовіщенського монастиря – учень святителя Миколи Сербського і сподвижник Патріарха Павла.
Архімандрит Іоанн вважається також учнем і близьким другом покійного Патріарха Павла. Так через 7 років після прийняття чернечого постригу він з Рачи переїжджає в Прізрен, куди був призначений єпископ Павло. Саме за порадою майбутнього Патріарха Сербського, отець Іоанн закінчив семінарію, а потім і православний богословський факультет. Він – один з найавторитетніших духівників і священиків Сербської Церкви. А найголовніше – його вибрав Синод, а не якийсь один архієрей. Тому можна не сумніватися, що через нього буде діяти Дух Святий.
Владі потрібен «лояльний кандидат» – Церкві потрібен Престоятель
Сучасний порядок виборів Патріарха Сербського був запропонований в 1967 році Патріахом Германом. Причина – максимально убезпечити Церкву від впливу влади на виборчий процес. Справа в тому, що в Сербії вже багато років обговорюють невипадковість смертей трьох Патріархів. Зокрема, підозри в отруєнні висловлювалися щодо Патріархів Варнави (конфліктував з Карагеоргієвичем через Конкордату), Гавриїла (конфлікт з Брозом через обрання єпископів) і Вікентія (конфлікт з комуністами через автокефалію так званої «македонської церкви»). Це означає, що в Сербії фігура Патріарха надто значна, щоб влада не втручалися у її вибір. Тому опозиційні політики впевнені, що Вучич зробить все, щоб Патріархом стала людина, котра влаштовує його.
У ЗМІ стверджують, що саме через бажання контролювати процедуру виборів, Вучич ініціював проведення Архієрейського Собору в крипті храму Святого Савви, де похований Патріарх Іриней. Ініціативу Вучича підтримав Синод.
Формальна причина – карантинні обмеження, які не дозволяють провести вибори в будівлі Патріархії, де вони традиційно проходили до цього. Однак, на думку журналістів, справжня причина вибору місця полягає в тому, що крипта цілком і повністю проглядається відеокамерами. У зв'язку з цим деякі єпископи ще 5 лютого виступили категорично проти цієї ініціативи.
Зокрема, 4 архієрея написали лист в Священний Синод, в якому повідомили, що «проведення Священного Синоду Єпископів за межами будівлі Патріархату, особливо в місці, яке має велику кількість відеокамер і де немає відповідних умов для усамітнення, які необхідні для проведення такого важливого заходу, абсолютно неадекватно». Тому вони попросили Синод провести вибори Патріарха в храмі святого Симеона Міроносця, де «достатньо місця для забезпечення необхідних епідеміологічних умов». На думку архієреїв, «це не змінить багаторічної практики проведення виборчих Соборів в самій будівлі Патріархату, і зніме сумніви і можливі спекуляції з приводу проведення цього виборчого Собору». Однак на сьогодні відомо, що місце проведення Архієрейського Собору залишилося колишнім – крипта храму Святого Савви.
З іншого боку, синодали, що погодилися на проведення Собору в цьому місці, демонструють відсутність будь-якого страху перед владою. Своїм рішенням вони показують, що готові зробити вибори Патріарха максимально прозорими.
Синодали, що погодилися на проведення Собору в крипті храму Святого Савви, демонструють відсутність будь-якого страху перед владою. Своїм рішенням вони показують, що готові зробити вибори Патріарха максимально прозорими.
Позиція сербських архієреїв була гранично чітко озвучена єпископом Дюссельдорфським Григорієм: «Ми повинні бути чесними і сказати, що держава завжди намагалася впливати на Церкву і впливала по-різному. Звичайно, були різні системи і режими: монархічний, потім республіканський, потім комуністичний. Однак я дотримуюся тієї думки, що ми, архієпископи, вільні люди, що ми пастирі свого народу і що ми можемо бути вільними».
Іншими словами, з огляду на і сам процес обрання Патріарха, і позицію єпископату, навряд чи у влади вийде втрутитися у вибори, навіть якщо спочатку у них були такі наміри. З цим згодні і в Сербії. Так, у виданні Nova.rs вважають, що «на відміну від попередніх кампаній, які Вучич очолював після приходу до влади, вибори нового патріарха залишаються невизначеними, і цього разу Вучич не розраховує на переконливу перемогу. Більш того, тепер він боїться програти», тому що Сербська Православна Церква є одним з небагатьох інститутів, які президент Сербії не зміг до кінця підпорядкувати своєму впливу.
Хто ж найбільш вірогідні кандидати на пост Патріарха Сербського?
Насправді про те, хто стане Предстоятелем Сербської Православної Церкви відомо тільки Богу. Але це не заважає нам аналізувати ситуацію і робити певні припущення. По суті, серед усіх єпископів СПЦ найбільші шанси стати Патріархом мають три архієреї.
Першим в їх ряду потрібно назвати єпископа Бачського Іринея (Буловича).
Народився владика 11 лютого 1947 року. Закінчив богословський факультет СПЦ в Белграді. Учень преподобного Іустина (Поповича), який і постриг його в чернецтво. У сан ієродиякона і ієромонаха був висвячений 11 листопада 1968 року єпископом Рашсько-Призренським Павлом (майбутній Патріарх Сербської Церкви).
Навчався в Афінах, викладав в руському Богословському Інституті святого Сергія в Парижі, а в 1981 році став доцентом кафедри Священного Писання Нового Завіту на богословському факультеті Белградського університету, де зберігає за собою цю кафедру і понині в званні ординарного професора.
Єпископ Іриней – один з найвідоміших противників дій Фанару в Україні. Так, ще перш надання Томосу українським розкольникам з боку Константинопольського патріархату, єпископ Іриней попереджав, що такий крок створить розкол всередині Православ'я: «Вперше в історії Православної Церкви над нею нависла реальна небезпека нового великого розколу, але на цей раз не між Християнським Сходом і Заходом, а всередині самого Сходу. Якби дійшло до цього, – а я, попри все, сподіваюся, до цього не дійде, – то це був би найбільший і найважчий розкол на відміну від усіх попередніх, що трапилися в історії Церкви, навіть більш значимий, ніж розкол 1054 року з урахуванням сучасної численності Помісних Православних Церков і їх поширення по всьому світу».
Єпископ Іриней – один з найвідоміших противників дій Фанару в Україні.
Пізніше владика підкреслював незмінність своєї позиції, стверджуючи, що саме Фанар винен у втраті єдності Православ'я. Він не визнає «особливі права» Константинопольського патріарха, вважає, що в питанні ПЦУ на Помісні Церкви тисне Держдеп, а Грецька Церква – відповідальна за поглиблення розколу.
При цьому фігура єпископа Іринея досить цікава з точки зору можливого діалогу всередині Православної Церкви з «українського питання». З одного боку, владика – відомий русофіл і прихильник поглиблення відносин з РПЦ, з іншого – в Сербії про нього говорять, що «хоч він і народився сербом, але помре греком». Сам владика неодноразово підкреслював своє тепле ставлення до Константинопольської Церкви взагалі, і негативне ставлення до неканонічних дій патріарха Варфоломія зокрема.
Іншими словами, єпископ Іриней – прихильник суворого виконання канонів і дотримання чистоти православного віровчення.
Другим можливим кандидатом називають Голову Архієрейського Синоду СПЦ, митрополита Дабро-Боснійського Хризостома (Євича).
Народився 4 березня 1952 року. Закінчив Трьохсвятительську семінарію в Крка, Університет Аристотеля в Салоніках. Довгий час був секретарем відомого в Сербії єпископа Стефана (Боци) і секретер церковного суду. Тобто, владика Хризостом – досить авторитетний ієрарх, якому Синод довірив тимчасове виконання патріарших обов'язків. Нас же, в першу чергу, цікавить його ставлення до «українського питання».
На початку 2019 року він жорстко розкритикував позицію Фанару з питання надання Томосу ПЦУ. Ось його слова: «патріарх Константинопольський і його Синод, немов на театральній сцені, погралися з таємницею Церкви і її єдністю. Вони напали не тільки на церкву мучеників в Україні, але на всю Церкву Христову, на її святість, соборність, апостольство і єдність. Вони зрадили Христа, роздерли хітон єдності православної церкви, щоб з клаптів розколу скроїти розкольницько-сектантську модель, названу ними "церквою"».
Патріарх Константинопольський і його Синод, немов на театральній сцені, погралися з таємницею Церкви і її єдністю. Вони напали не тільки на церкву мучеників в Україні, але на всю Церкву Христову, на її святість, соборність, апостольство і єдність.
Митрополит Хризостом про Томос ПЦУ.
Таким чином, можемо сказати, що і ця кандидатура послужить зміцненню соборного характеру Церкви Христової і допоможе не поглибити існуючий розкол.
Третій кандидат – митрополит Загребсько-Люблянський Порфирій (Періч).
Видання «Večernji list» вважає саме цього архієрея головним претендентом на патріарший престол.
Народився 22 липня 1961 року в місті Бечее, Сербія. Духовне чадо єпископа Іринея (Буловича), який і постриг його в чернецтво. Закінчив богословський факультет Белградського університету, а також вивчав Святе Письмо Нового Завіту в Афінах. Висвячений у сан ієродиякона єпископом Рашсько-Призренським Павлом (майбутнім Патріархом). У 1990 році з благословення єпископа Бачського Іринея прибув в монастир Святих Архангелів в Ковиле, став ієромонахом, а пізніше – і ігуменом обителі. Виступав з численними лекціями на різних форумах, особливо борючись на ниві боротьби з різними деструктивними сектами. 14 травня 1999 року ієромонах Порфирій був обраний єпископом Єгерським, вікарієм Барської єпархії, а вже в 24 травня 2014 року став правлячим єпископом Загребсько-Люблянської єпархії з возведенням у сан митрополита.
У Хорватії, де митрополит Порфирій знаходиться трохи більше 6-ти років, йому вдалося встановити більш-менш нормальні відносини з католицькою церквою. Митрополит Порфирій не займає жорстку позицію по відношенню до Косово, і це, як кажуть, дуже вигідно президенту Сербії Олександру Вучичу, якому, за словами видання «Večernji list» «нова адміністрація США разом з привітаннями з Днем державності посилає повідомлення про необхідність визнати незалежність Косово».
У той же час, митрополита Порфирія вважають прозахідником і приписують йому ліберальні погляди. Однак, як і у випадку з попередніми кандидатами, це, м'яко кажучи, не зовсім так.
Сербська Православна Церква не тільки не визнає ПЦУ, але навіть не вважає представників цієї організації членами Церкви.
Митрополит Порфирій про ПЦУ
Наприклад, коментуючи висловлювання деяких критиків Патріарха Іринея, які ставили йому в провину занадто велику симпатію до Руської Церкви, митрополит Порфирій заявив, що «з Росією нас пов'язує питання ідентичності, і це питання віри. Нас об'єднує Православна Церква. У нас абсолютно однакові цінності, однаковий погляд на світ. Звичайно, не тільки з руськими, але і з греками і з усіма православними народами. Однак через кровну спорідненість в особливій мірі і наша історія і наші самосвідомість переплетені з руським народом».
Разом з тим, і в «українському питанні» владика Порфирій, також, як і єпископ Іриней і митрополит Хризостом, займає виключно канонічну позицію. За його словами, Сербська Православна Церква не тільки не визнає ПЦУ, але навіть не вважає представників цієї організації членами Церкви.
Крім того, деякі аналітики вважають, що крім названих кандидатур, може з'явитися ще одна – а саме, єпископ Будимлянсько-Нікшичський Іоанникій (Мічович).
Народився 20 квітня 1959 року в чорногорському селі Велімле. Закінчив філософський і богословський факультет Белградського університету. Чернечий постриг прийняв у 1990 році, а 1992 року вже став намісником знаменитого Цетиньського монастиря, а пізніше – ректором Цетиньскої семінарії. Висвячений на архієрея Патріархом Сербським Павлом у співслужінні з митрополитом Амфілохієм (Радовичем). Має величезний авторитет серед чорногорців, і великою мірою завдяки його впливу та участі Чорногорсько-Приморська митрополія змогла здобути перемогу в боротьбі проти антицерковного закону уряду країни.
Вважається, що владика Іоанникій має досить багато шансів для того, щоб бути обраним на патріаршу кафедру, і ще більше шансів для того, щоб очолити Чорногорсько-Приморську митрополію, якої він поки що тимчасово керує. Сподіваємося, що його позиція щодо «українського питання» ідентична позиції зазначених вище архієреїв.
Підсумки
Хто насправді стане Патріархом Сербським – ми не знаємо. Можливо, хтось із зазначених в цій статті кандидатів. Можливо, ним стане єпископ, про якого зараз не говорить ніхто. І тут зовсім не важливі питання впливу, лояльності, або політичного бажання. Тому що все буде вирішувати Господь. Наприклад, під час попередніх виборів глави Сербської Православної Церкви ні єпископ Іриней, ні його попередник єпископ Павло, не мали підтримки з боку влади і не вважалися «сильними» кандидатами. Однак саме їм судилося стати Патріархами.
Крім того, Олександр Вучич і всі політичні сили Сербії повинні розуміти, що хто б не став Патріархом Сербським, він, в першу чергу, буде піклуватися про інтереси Церкви і відстоювати її позиції. Доти, поки держава не буде втручатися у внутрішньоцерковні справи, Патріарх буде лояльним до рішень влади. Точно також, можна стверджувати, що Предстоятель Сербської Церкви ні за яких обставин не стане підтримувати «ліберальні» віяння – ЛГБТ-рух, зближення з католиками та іншими релігіями. Буде він і проти релігійно-політичних альянсів.
Але, звичайно ж, найважливіше – це його ставлення до сучасної проблеми всеправославної єдності, до «українського питання» і канонічного устрою Церкви. Проаналізувавши висловлювання всіх найбільш ймовірних кандидатів на патріарший престол Сербської Церкви, ми можемо зробити висновок, що на даний момент жоден з них не підтримує дії Фанару в Україні і його претензії на лідерство у світовому Православ'ї. Всі зазначені нами кандидати – учні відомих не тільки в Сербії святих і подвижників, люди виховані в глибоко-церковному дусі, богослови, подвижники і аскети.
Саме тому кожен з них гідний зайняти патріарший престол в Белграді, а майбутній Патріарх Сербський буде обраний Духом Святим.
Читайте також
Дональд Трамп і Камала Харріс: принципові відмінності для християнина
Президентом США обраний Трамп. Його перемога тотальна та беззаперечна. Він і Харріс представляють не просто різні політичні сили, а різні парадигми. У чому вони полягають?
«Свинопас» і «Ферзь»: кого ПЦУ ставить за приклад?
Два роки тому Епіфаній навів приклад «єпископа» УПЦ КП, який повернувся до ПЦУ у сані «архімандрита». Тепер цей «архімандрит» потрапив у скандал. Що це означає?
Без Помпео: Початок кінця міжнародної підтримки проєкту ПЦУ?
Колишнього глави Держдепу США Майкла Помпео не буде в адміністрації нового президента США Дональда Трампа. Що це означає для ПЦу?
Рейдерський майстер-клас від ПЦУ в Черкасах: Як чуже стає «своїм»
Представник ПЦУ Іоанн Яременко записав відео з кабінету митрополита Феодосія Черкаського, в якому показав, як користується його особистими речами. Що це означає?
Автономія УПЦ та усунення Донецького митрополита
24 жовтня 2024 року Синод Руської Православної Церкви ухвалив рішення звільнити митрополита Іларіона з кафедри Донецької єпархії та відправити його на спокій. Що означає це рішення для УПЦ?
Які таємниці про СПЖ вивідала СБУ через свого агента?
Днями співробітники СПЖ Андрій Овчаренко, Валерій Ступницький та Володимир Бобечко, а також священник Сергій Чертилін отримали звинувачувальні акти у справі про держзраду.