Це реальні постраждалі люди. І крити тут опонентам нема чим
На съезде. Фото: СПЖ
Вчора в нас в Лаврі пройшов З'їзд представників парафій захоплених храмів УПЦ. Приїхали реальні люди, громадяни України, в яких захопили храми. Це не «тітушки», не «москалі», не «ображені», як їх вже встиг назвати "Главком" (сайт). Це не ті люди, яких "нібито вигнали", як в лапках про них цинічно пише РІСУ (сайт, який контролюється греко-католиками), а це ті люди, яких реально вигнали з їхніх храмів. Це реальні люди. І насправді, таких людей по всій Україні є багато. Адже приїхали лише по декілька представників від парафії.
Відкрию секрет: з багатьох парафій хотіли їхати набагато більше людей, але були певні обмеження.
Чому так негативно окремі ЗМІ написали про З'їзд? Тому, що це реальні постраждалі люди. І крити тут опонентам нема чим. Хіба лише наклепи писати, чим ті ЗМІ і займаються.
Але така негативна кампанія в тих ЗМІ свідчить про одну важливу річ: вони нас бояться. Бояться активності УПЦ. Бояться демонстрації фактів утисків вірних УПЦ, тому що це руйнує їхню інфо-картинку та їхню брехливу ідеологію про добровільні переходи в "ПЦУ". Бояться кількості людей, які є в УПЦ.
Саме тому й пишуть такі наклепи, та інший інформаційний непотріб.
Люди на З'їзді виговорилися. Люди почули і побачили один одного, вони зрозуміли, що вони не одні, що наших людей багато. Мені розповідав один священик з Тернопільщини: "Мої люди, як почули розповідь вірян з іншої парафії про те, що та громада вже 5 років молиться на вулиці, то сказали: то в нас ще все - слава Богу, бо ми лише півроку під відкритим небом молилися, поки не побудували храм". Люди побачили чужий біль, і зрозуміли, що в них у порівнянні з цим, ще все слава Богу.
Люди відчули, що вони не самі, що вони комусь потрібні, що про них знають і про них думають і їм допомагають. Люди отримали заряд натхнення. І напевне, це саме головне.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади