Ця історія ілюструє вчення Церкви про загробне життя
Родительская суббота. Фото: Православие.ру
Цю історію, яка сталася декілька місяців тому, розповів мені мій знайомий священик про свого прихожанина, якого я також особисто знаю.
Цей прихожанин захворів на коронавірус, попав в лікарню і пережив клінічну смерть. І ось як він розповідає про свій пережитий досвід:
«Бачу, що лежу в палаті. Розумію, що я віруюча церковна людина і хочу помолитися, але не можу згадати жодної молитви. Мене починає брати тривога. Усвідомлюю, що знаю напам'ять самі прості молитви, («Отче наш», «Богородице Діво»), але я не можу їх згадати. Мене охоплює страх. Думаю, є ж сама проста й коротка молитва («Господи помилуй!»). Не можу і її згадати. І мене охоплює паніка. Повертаю голову і бачу стоїть в палаті мій духівник - отець N., і молиться за мене. І тут я заспокоївся, мені стало легше».
Ця історія важлива тим, що вона ілюструє вчення Церкви про загробне життя. Згідно з вченням Православної Церкви, люди, що помирають, вже не можуть за себе молитися. Вони вже не можуть нічого для себе зробити, нічим собі допомогти. Тільки ми, які живемо на землі, в цьому житті можемо допомогти молитвою нашим ближнім. Завтра, 6 березня, м’ясопусна поминальна батьківська субота. Підіть в храми і помоліться за ваших близьких, які за себе помолиться вже не можуть.
P. S. Спочатку я назвав цей короткий текст «Історія на завтра», маючи на увазі завтрашній поминальний день. Але перед публікацією тексту зрозумів, що це історія на "завтра" для кожного з нас. Бо ніхто з нас не уникне свого «завтра» і того досвіду, який описаний вище. А тому, поки ми живемо ще сьогодні, і можемо зробити користь для своєї душі і душ наших померлих близьких, то давайте не будемо про це забувати.
Читайте також
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.