Господь забирает к себе в лучшую минуту
Она говорила:
- Ну, как же так, Илюша? Ведь только жизнь наладилась. Он ведь как пил, как пил. Страшно пил. Никаких сил уже не было. И тут я ему говорю: "Николай, давай так. Давай ты или закончишь, или все." И он перестал. Пил до меня, со мной пил. А тут говорит, все. Новую жизнь надо начинать. И перестал. И такой стал добрый. Такой ласковый. Нормальный. По дому все делает, все мастерит. Не ссорились ни разу, не ругались. Жизнь какая хорошая пошла.
И вдруг через полгода у него рак. Еще три месяца и вот - хороним. Как же так, Илюша? Как же так? Где же Бог, Илюша? Где же Бог?
Это мы с ней говорили, когда ехали в морг. Потом из морга в церковь отпевать ехали. Она все опять меня спрашивала:
- Как же так? Где же Бог?
А потом приехали в церковь. Такой сельский храмик.
Занесли гроб, поставили.
Вышел батюшка. Простой такой, косноязычный немного. Мы первый раз его видели. Он первый раз нас видел. Он прежде чем отпевать решил сказать слово. Он сказал:
- Вы вот сейчас плачете. Это правильно. Плачьте. Но не плачьте так безутешно. Господь забирает у нас самых дорогих, самых близких. Но очень часто он забирает в нужную минуту
мы должны верить, что в самую нужную, в самую прекрасную для них минуту. Не тогда, когда человек злой, а мы часто бываем злыми. А когда человек добрый. Не когда человек проклинал. А когда благодарил. Не когда сердился. А когда мирился. Не когда пил. А когда завязал. В лучшую минуту забирает Господь. В лучшую минуту. И в этом великая милость Божия к нам. А теперь давайте помолимся.
Он взял кадило, раздул его, откашлялся и запел:
- Блажени непорочнии в путь, ходящии в законе Господни...
Читайте також
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.