Нам часто здається, що світ навколо нас неможливо змінити
Нам часто здається, що світ навколо нас неможливо змінити. Нам здається, що все є настільки сталим та заскорузлим, що будь-які наші зусилля задля покращення ситуації - нічого не варті. А особливо у випадку, коли нас не підтримує жодна інша людина...
Проте, все не так, як здається.
На фото - Аласан Садиман. 69-річний житель Яви, який висадив у центральній частині острова 11 000 дерев на 250 гектарах. У нього пішло на це 24 роки. Для чого він це робив? Щоб у людей з'явилась вода.
Йому не просто не допомагали - його вважали за божевільного, адже для того, щоб купити перші саджанці він продав власних кіз. З нього насміхалися, його цькували, а він приходив у спалену пожежею долину і висаджував по декілька маленьких дерев. 24 роки поспіль.
Приклад Садимана є справді надихаючим. Його наполегливість чітко показує - якщо кожного дня ми будемо робити щось добре та корисне в міру наших сил, то зможемо змінити світ, бодай навколо себе. І пустеля перетвориться на квітучий сад.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.