Чому ПЦУ – «диванна» конфесія

У храмі ПЦУ

Був там і митрополит Фанара Еммануїл, який курирував у 2018 «об'єднавчий Собор». Як водиться на службах Епіфанія у Лаврі, туди звезли з областей масовку, і храм було заповнено. Але ж ми знаємо, що будь-яке святкове богослужіння складається не лише з літургії, а й із всенощного бдіння. На 20 фото у ФБ стрітенської «всеношної» ПЦУ з Успенського собору парафіян немає взагалі, лише «священнослужителі». 

Тобто, більш як через рік «служіння» ПЦУ в Лаврі, парафіяни там так і не з'явилися. Але, може, в регіонах ситуація краща?

«Суспілне» зняло репортаж із Миколаївського храму ПЦУ в Полтаві. Чим він нам цікавий? Тим, що настоятель у ньому – місцевий депутат, місіонер, власник нагородного хреста від патріарха Варфоломія та найпопулярніший блогер Олександр Дедюхін. Має понад 40 тис. підписників у Фейсбук. Тільки в одній публікації, присвяченій Стрітенню, – півтори тисячі лайків.

Але на стрітенську «літургію» до нього прийшло близько 15 людей. І це при тому, що на це свято людей зазвичай приходить у храми дуже багато – адже там освячують стрітенські свічки для Великого посту. Але чому в місіонера сторінка ФБ ломиться від відвідувачів, а храм у велике свято – порожній? Про що це каже? 

Та все про те саме. Що ПЦУ – це «диванна» конфесія, яку переважно підтримують люди, далекі від Церкви. Вони з задоволенням поставлять ПЦУ лайк у соцмережах, напишуть коментар, можливо, навіть прийдуть до місцевого клубу проголосувати проти «московської церкви». Але прийти до храму – ні. Це як товстопузі мужики, які востаннє штовхали м'яч у шкільній залі, кричать у телевізор футболістам, як їм треба правильніше бити по воротах.

Що? Самому вийти на поле та показати, як треба? Ні, на дивані зручніше.

Читайте також