Притча про блудного сина – одкровення про самого Бога, – архієпископ Віктор

Юджин Бернан. «Блудний син». Фото: fineartphotographyvideoart

Архієпископ Хмельницький Віктор у своєму блозі на СПЖ розповів про сенси Євангельської притчі про блудного сина.

«Найбільше одкровення Святого Письма – це те, що Бог – особистість і людина – також особистість. Між цими особистостями, кожна з яких має свободу (Бог за своєю природою, людина за даром від Бога), встановлюються певні стосунки. Якими вони будуть, залежить не тільки від Бога, а й від людини», – написав архієрей.

Він підкреслив, що вимога сина до батька виділити його частину майна – «це просто приголомшливий опис того, як Бог любить людину і наскільки поважає її свободу».

«Саме прохання блудного сина – це неприкрита й цинічна образа батька. Син вимагає ту частину майна, яка належала б йому в разі смерті батька. Іншими словами, він каже батькові: "Для мене ти все одно що помер"», – пише ієрарх, додаючи, що «по-людськи, будь-який батько в такому разі не тільки не дав би синові частину майна, а ще й покарав би його за нахабство».

«Але у Бога зовсім інший погляд на ці речі. "Бо ваші думки – це не Мої думки, а дороги Мої – то не ваші дороги, говорить Господь"… Згода батька демонструє, наскільки він поважає свободу свого сина. За всієї своєї батьківської влади, за всієї можливості не дати синові зробити ту помилку, яку він уже у своєму серці вирішив зробити, батько дозволяє йому реалізувати задумане. Це означає, що батько ніби говорить синові: "Ти – особистість. Не раб, не підневільний, а саме особистість, і я поважаю твої рішення, хоча вони – горе для мене"», – наголошує архієпископ Віктор.

Коментуючи повернення сина до батька, він пише, що його каяття було щирим. «І найголовніше – батько знову став для нього живим. Якщо в первісному проханні про частину майна звучало – "ти для мене помер", то зараз – "ти для мене живий, і я йду до тебе". І покаяння в сина не залишилося бездіяльним (як часто буває в нас), він встав і пішов до батька», – пише архієрей.

А те, як батько зустрів сина, за його словами – «це опис повної, несвідомої та безмежної любові. Любові, яка може бути тільки між двома особистостями».

«З погляду логіки ця притча абсолютно абсурдна, її не міг розповісти якийсь «засновник релігії», але тільки Син Божий, який сповістив людям, що "Бог є любов..." (1 Ін. 4,16). Абсурдність цієї притчі в тому, що вона ніби спростовує все вчення про добродіяння, дотримання заповідей, аскетизм тощо. Мовляв, не треба напружуватися, не треба постити, молитися, трудитися, можна грішити й жити собі на втіху, а потім прийти до Бога і просто сказати "прости". Той самий посил звучить і в Євангельському оповіданні про розсудливого розбійника, розіп'ятого праворуч від Христа. Він творив жахливі справи, грабував, убивав, ґвалтував, а потім просто попросив пом'янути його в Царстві Христовому. Чи може бути щось абсурдніше, ніж це?! Але любов Божа саме така – вона прощає все, тільки б людина звернулася до Нього, тільки б повернулася, і не згадує нічого, що людина зробила гріховного», – пише архієрей, підкреслюючи – помиляються ті, хто думає, що можна свідомо грішити, а потім розраховувати на прощення, що подібне лукавство у стосунках із Богом неможливе, треба бути щирим.

У той же час він каже, що старший син, хоч і залишався весь час зі своїм батьком, любві не набув.

«Старший син, який завжди виконував усі настанови батька, працював на нього і робив йому угодне, сам зі своєї волі відмовився увійти в Царство Небесне. Чому? Тому, що не мав любові. Бог – особистість, і людина – особистість, а відносини між ними – любов. Не можна тому, хто не навчився любити, бути в Царстві Небесному. Найважливіша заповідь про любов до Бога і ближнього дана зокрема й тому, що, не маючи любові, людина сама відмовиться увійти до Царства Небесного, де панує любов», – підсумував архієпископ Віктор.

Раніше СПЖ писала, що, за словами Блаженнішого Онуфрія, хто хоче побачити Христа, має піднятися на дерево посту.

Читайте також