У Вербну про вічне, чи Про що говорив Лазар сестрам після свого воскресіння

Євангельські сюжети (темплон): Воскресіння Лазаря, Вхід Господній в Єрусалим. Фрагмент. Візантія; XIII ст.; Єгипет. Синай, монастир св. Катерини. Фото: ruicon.ru

«За шість днів до Пасхи прийшов Ісус у Віфанію, де був Лазар померлий, якого Він воскресив із мертвих» (Ін. 12:1) – так починається святкове Євангельське читання Вербної неділі.

Що розповів Лазар про свою посмертну подорож рідним сестрам? Де мандрувала його душа, і яким він побачив наше життя після того, як воскрес? Був він радий тому, що знову повернувся на землю?

Дуже багато хотілося б нам дізнатися і запитати у Лазаря, але Євангеліє не відповідає на ці запитання. Але зате про досвід Лазаря нас вчать люди, які, ще перебуваючи в земному тілі, змогли отримати громадянство Неба. Вони попереджають про те, щоб ми перестали жити мріями, які здатні тільки на вбивство самих себе. Знайти затишок і душевне тепло у цьому житті – мрія. Знайти в нашому світі співчуття – мрія. Знайти в земному бутті опору і притулок – мрія. Знайти у відносинах з людьми розуміння і підтримку – мрія. Знайти в думках смисл і зміст – мрія. Знайти в плотській любові мету і досконалість – мрія.

Все наше життя стане реквіємом за мрією, якщо ми не знайдемо в ньому двері туди, де все перераховане реальне і безсмертне. Віддавши сили душі землі, взамін ми отримаємо тільки тлін і прах. Хто не бачить Божественного світла – сліпий. Хто не чує Божественної правди – глухий. Хто не відчуває Божественної любові – мертвий. Наші очі бачать лише обмежені шматочки земної реальності, зате серце здатне охопити собою весь світ, якщо тільки ми дозволимо йому розкритися в Бозі.

Хто не бачить Божественного світла – сліпий. Хто не чує Божественної правди – глухий. Хто не відчуває Божественної любові – мертвий.

Десь там, глибоко всередині, знаходиться духовний скарб, осяяний нетварним світлом. У цій глибині немає ні думок, ні роздумів, ні логічного мислення, а лише інтуїція і мудрість благодатного духу, вільні від усіх умовностей занепалого світу. Прохід до цього скарбу закритий на замок, обвитий ланцюгами порочного мислення, ненависті і страху. Але варто тільки перестати чекати від людей любові, перестати засуджувати і почати бажати усім спасіння, як один із цих ланцюгів впаде на землю. Як тільки ми перестаємо ділити людей на ворогів і друзів – падає інший. Прибереш страх перед майбутнім – звалиться третій і т. д. Після цього ти почнеш бачити, що спокуси, які часто входять в наше життя, є милість Божа, що допомагає звернутися всередину самих себе, туди, де чекає тебе Господь, немов блудного сина.

Варто тільки почати жаліти всіх людей, не тільки хороших, але й поганих, як від злих думок в душі не залишиться і сліду. А доброму серцю сатана не може заподіяти ніякої шкоди, бо не може навіть наблизитися до нього.

Батьки хочуть бачити дітей розумними, освіченими, успішними, багатими, але як мало таких, хто вчить їх бути добрими і вдячними. Тих, хто володіє якостями перших, в пеклі повним-повнісінько, але там немає жодного, хто мав би якості других. Добрі і вдячні люди – сіль нашої землі, тільки на них і тримається світ, хоча їх самих знайти майже неможливо. Живуть ці люди в безвісності й простоті, так що скажи кому-небудь про те, що цей чоловік святого життя, він ні за що не повірить, так як той нічим не відрізняється від мільйонів йому подібних.

Але якщо придивитися до такої благодатної людини уважніше, то можна помітити дуже важливу деталь. Її не торкнулася хвороба самолюбства, що жорстоко мучить все інше людство. Живе така людина серцем, а розум її відбиває світло Божественної мудрості. Така щедра, бо на землі їй нічого не потрібно. Вона уже громадянин Неба і благодать зберігає її від всякого роду зла. Її вчинки безкорисливі. Вона не прив'язана ні до чого земного, тому що вже тут, у земному житті, вступила в безсмертя. Така людина завжди прагне до самоти і воліє бути в безвісності. Вона добре знає, що безмовність розуму набувається в тиші і мовчанні, а благодать Духа Святого входить через невпинну молитву, яка можлива тільки далеко від мирського шуму і суєти.

І страждання, і радості наші в руках Божих, все Їм надсилається заради нашого спасіння і нового народження душі.

Людина все своє земне життя шукає щастя, але так і не може його знайти. Той же, хто зрозумів, що щастя – це безперервне перебування в благодаті Святого Духа і блаженстві перетвореного серця, ніколи не проміняє його на «друзів» і пусту балаканину. Щастя – це передусім радість, а що може бути радісніше за здобуття вічного життя, спокою розуму і споглядання Світла Істини? Той, хто став на цей шлях, осягає спасіння в молитві і продовжує його в повсякденних справах, знаходячи через це духовну допомогу і благодать.

Найтаємничіша глибина серця є область Небесного світла, а найбільша тиша розуму – блаженна країна спасіння у Христі. Поховавши в глибокій ямі безпристрасності мучительні для нас день і ніч прихильності, страхи, злість, розчарування і зневіру, душа дотикається до пут світу. Бурь спокус і скорбот, що налітають на неї, вона не чує, бо всім своїм єством обняла Христа і пригорнулася до Нього кожною клітинкою свого серця.

І страждання, і радості наші в руках Божих, все Ним надсилається заради нашого спасіння і нового народження душі. Той, хто шукає в житті багато, так само багато і втратить. А той, хто шукає тільки одного – єдності царства своєї душі з Царством Божим – знаходить все. Знайшовши смирення, він знаходить і Христа. А уподібнюючись Христу, потрапляє в обійми Небесного Батька і знаходить радість, яку у нього ніхто не відніме.

Читайте також

Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил

Цього дня ми святкуємо Собор наших найтаємничіших, найблагородніших, невидимих ​​і вірних друзів.

Як зцілитися від кровотечі душі

Недільна проповідь.

У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди

Сердечна розмова про важливе.

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.