В событиях Вербного воскресенья и Страстной седмицы – вся наша жизнь
Вход Господень в Иерусалим
Вначале мы с восторгом принимаем Христа. Потом, когда Он не оправдывает наших надежд, потихонечку отрекаемся и распинаем. Потом приходим в себя, каемся.
А Он смотрит на это все глазами любви. Плачет над Иерусалимом (над нами). И так хочет собрать всех нас, как птица птенцов своих под крылья! И собирает - даже тех, кто впоследствии предаст Его (о чем Он прекрасно знает).
Кто же предатель? - Я. Признай себя предателем, оплачь себя, присоединись к плачу Христову. Плач о жизни - это правда жизни. А как же радость христианства? - Эта радость не входит в земное измерение. Она приходит с неба. К кому? - к плачущему.
И, не вытирая слез, спрячься в спасительное тепло, под крылья любви. Там хорошо. Спокойно и мирно. Надежно.
Мы все живем под этими крыльями, иногда не замечая их. Они покрывают, защищают, укрепляют. И своим теплом возгревают в нас новую жизнь, которая постепенно поднимается в нас, как тесто.
Жизнь, ради которой мы живем. Жизнь, о которой сказал апостол: "недостойны страсти нынешняго времене к хотящей славе явитися в нас" (Рим.8:18). Жизнь, ради которой Христос пришел пострадать, умереть, и воскреснуть.
С праздником, христиане!
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади