Історія про Бога виламується з усього, чому люди схильні поклонятися
Жахлива достовірність Євангелія в тому, що тут надприродний пролом в тканині світобудови кидається в очі – історія про Бога, який став людиною і прийняв гранично принизливу смерть від рук своїх створінь заради їхнього порятунку, занадто різко випадає із усього, чому люди схильні поклонятися. Люди поклоняються силі, мощі, яка проявляється в заподіянні мук і смерті. Палке поклоніння найбільш похмурим і огидним персонажам, які люди знаходять в своїй історії, властиво більш-менш всім народам –саме через їхню міць, яку вони явили в тому, що пролили багато людської крові і заподіяли багато мук.
Христос проливає свою кров. Саме зараз – у вечір четверга – Він безпорадно молить Отця, якщо можливо, пронести Чашу повз, замість того, щоб просто прибити всіх, хто міг би Йому загрожувати. Ось тоді б Йому всі вклонилися. А якби він при цьому загубив ще й масу стороннього народу – так вклонилися б із захопленням.
І те, що віра в Розп’ятого поширюється по Імперії, потім сам Імператор стає християнином – чудо Святого Духа, який відкриває людей вірити тому, у що б вони інакше не повірили ніколи – в Розп’ятого Бога.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.