Де ти, Пасхальна радість?

Зішестя Христа до пекла. Фреска монастиря Хора, Константинополь. XIV в. Фото: kp.ru

Бог є велика безсмертна Любов і Світло, в Якому людина сама стає любов’ю і світлом. Дотримання Євангельських заповідей і безперервна молитва – два крила, які піднімають християнина до Фаворського сяйва вічної радості. Великодній Агнець дарує нашому духу свободу в безмежному Світі, який, подібно величезному сонцю, заповнює собою всі межі нашої безмежної свідомості. Бог, не передаючи духу людському Свою природу, дарує нам Свою Славу і сяйво, обОжіваючи і зводячи нас в божественне єство (2 Петр. 1: 4).

Нетварне Світло є Бог у Своїй невимовній благодаті, що опромінює всіх, хто наблизилися до Нього, в нескінченні віки. Тепер, після перемоги Христа над смертю, після Його Воскресіння, наше вічне життя «в місці світлому», в місці Божественного спокою, де вже немає «ні зітхань, ні печалі, але життя безкінечне», яке розпочалося ще тут, на Землі.

Це вічне життя живе в нашій одухотвореній свідомості, освіченій Світлом Особи Божої. Ознаки такої свідомості: справжня благодатнае смиренність, позбавлення від земних насолод і пристрастей, заспокоєння і очищення думок, спокій і радість перетвореного духу, презирство до людської слави, бачення Божественних одкровень, сповнених невимовної радості і позамежного блаженства, безпристрасність до мирського, любов до Небесного, споглядання Світу Святої Трійці, незалежно від органів почуттів.

Великодній Агнець дарує нашому духу свободу в безмежному Світлі, яке подібно величезному сонцю заповнює собою всі межі нашої безмежної свідомості.

Наближаючись до Бога, людина долучається і до Його Слави, яка буде висвітлювати її в майбутньому віці, де немає місця нічому тлінному і смертному. Людина – бог по благодаті, має в Богові те, що Той має за природою. Таким чином ми отримуємо обОжене тіло і душу, осяяними зсередини Божественним світлом. Поховавши в землі земне, наш дух зливається з блаженнішим незбагненним Світлом Святої Трійці, входячи в Її нетварне Сяйво, осягаючи незбагненність Бога, куштуючи вічне Світло Істини.

Наш дух – цілісне, єдине, нероздроблене буття, з’єднується з позамежним Божеством, за образом і подобою якого він створений, долучається до пізнання Божественних таємниць, сприймає вогонь безпристрасності, спрямовується до Коханого Бога в єдності всіх своїх сил і здібностей. Тут, на Землі, в тиші Пасхальної світлої радості наша душа приліплюється до мовчазного людинолюбного Бога, входячи в великий спокій вічності.

«Народжений від Духа, є дух» (Ін. 3: 6), а живий за тілом є тіло, в якому немає місця Богу (Бут. 6: 3). 

Той, хто не вірить в обОження і одухотворення благодаттю, буде завжди далекий від справжньої Великодньої радості, отримуючи від неї тільки «радість» утроби і насолоду «розговіння». Так само далекий від цієї радості і той, хто, охоплений гординею власної «досконалості» і самозахоплення, впевнений в силі ерудиції свого розуму, шанує своє життя як «гідне» почестей і слави. Той же, хто отримав початкову благодать самозреченням, дивлячись на досконалість святих, вважає себе таким, хто нічого не досягнув і додає собі смирення, ще більше зростаючи в благодаті.

Той, хто читає книги заради накопичення теоретичного матеріалу, лише втрачає даремно час життя, не набуваючи нічого, крім помилок. Богоосягання ухиляється від пустопорожніх розумників, відкриваючись простим дитячим душам. Бог живе не в розумних головах, а в чистих серцях. Книжникам, котрі перебувають в принаді, простіше оголосити святого, який пізнав істину, таким, що впав в оману, ніж порушити безглуздість власного монотонного існування. Тому той, хто шукає Бога – вчиться молитися, а той, хто шукає слави – читає книги.

«Пасха красна, Пасха таємнича, Пасха всечесна нам засяяла»! І від Її світла ми стали світлом, від її Життя втекла наша смерть.

«Народжений від Духа, є дух» (Ін. 3: 6), а живий за тілом є тіло, в якому немає місця Богу (Бут. 6: 3). Коли нематеріальний і пустий людський дух в благодаті сходить до нематеріального і пустого Бога, він забуває не лише про світ, а й про самого себе. Шлях до Великодньої радості прокладений по колії, одне з поглиблень якої – це любов до Бога, а друге – любов до людей. Примушуючи себе творити добро, ми виконуємо заповіді Євангелія, а вони, в свою чергу, ведуть нас до безпристрасності, від якої народжується любов до Бога і до всього, що Він створив.

Світло благодаті Божої вище не тільки нашого розуму, а й нашого духу, який перетворюється дією цього Світу. У Святому Дусі – Світло, в Господі Ісусі Христі – просвітництво, в Отці Небесному – порятунок. Великоднє Світло, перетворюючи людину Божественним сяйвом, робить її хрістоподобною і призводить до невидимих споглядань, яких «не бачили очі, не чуло вухо і не приходило на серце людині, що приготував Бог люблячим Його» (1 Кор. 2: 9).

«Пасха красна, Пасха таємнича, Пасха всечесна нам засяяла»! І від Її світла ми стаємо світлом, від її Життя тікає наша смерть. Смерть, де тепер твоє жало? Пекло, де тепер твоя перемога? Бо Воскрес Христос і торжествує життя!

Читайте також

Як правильно проводити Радоницю і зберігати пасхальні традиції?

​На питання СПЖ відповідає відомий київський духівник, почесний настоятель і будівничий київського Ольгинського храмового комплексу протоієрей Всеволод Рибчинський.

Чесний сумнів: чому нас навчає апостол Фома

​Чому сумнів – це не гріх, а шлях до Бога? Роздум про віру як Дар, феномен апостола Фоми і про те, чим небезпечний вакуум в людській душі.

Окам'яніння серця: як не звикнути до чужого болю

Ранок починається зі стрічки новин, де за цифрами зникає людина. Як захисна броня серця непомітно стає загрозою для нашої віри та людяності.

Дорога до Емауса: чому Бог іде поруч, коли ми здаємося

Учні біжать з Єрусалима, розчавлені горем. Але Христос не зупиняє їх, а просто йде поруч – до самої вечері, де хліб змінить усе.

Святитель Лука Кримський: як не втратити віру в Церкву через людей

Важко бачити в храмі легкодухість. Шукаємо опору в листах святителя Луки – хірурга, який вижив у засланнях, але задихався в «духовній пустелі» серед своїх.

Зламані двері: чому після Пасхи ми досі помираємо

Світ не помітив Воскресіння. Ринки працювали, а в стіні смерті в цей час з'явилися двері.