Яким почерком пишуть історію революціонери

Революціонери, які вершили «культурну революцію», вели себе зовсім не культурно – храми спалювали, священиків катували і вбивали. Фото: news.myseldon.com

Йшов 1970 рік. Протоієрею Стефану Чжіцюаню було всього сорок п’ять років, коли підскакуючі активісти китайської «великої культурної революції» увірвалися в Свято-Олексіївський храм, де служив цей священик. «Культурні» активісти насипали гострий щебінь і голими колінами поставили на нього батюшку. Потім, надівши на нього блазнівський халат, обличчя вимазали сажею, а на голову натягли ковпак, набитий дрібною, гострою металевою стружкою. Протягом двох діб отця Стефана жорстоко катували, били залізними прутами. Після цього вбили. Смерть мученика наступила 17 травня. Останки отця Стефана сьогодні покояться на православному кладовищі Санкешу поблизу Харбіна.

Революціонери, які вершили «культурну революцію», вели себе зовсім не культурно – храми спалювали, священиків катували і вбивали. Ті християни, яким вдалося залишитися в живих, закінчили своє життя в каменоломнях.

Біснування революціонерів гострим мечем вразило не тільки православне духовенство. Прихильники Мао Цзедуна оголосили своїми ворогами всю китайську інтелігенцію, діячів культури, духовенство традиційних китайських релігій, хліборобів – всіх тих, хто так чи інакше був пов’язаний з традиційною історією багатовікової китайської цивілізації. Мао Цзедун поставив перед своїми послідовниками завдання знищити «чотири пережитки» – старі ідеї, давню культуру, традиційні звичаї і звички. Їх місце повинні були зайняти ідеї Мао.

Почалася ця «культурна революція» з руху школярів і студентів. Китайські «оніжедєті» почали громити храми, пагоди, бібліотеки, а своїх вчителів і професорів ставили на коліна, принижували і змушували «каятися». (Дуже знайома нам картина, пов’язана з недавніми виступами прихильників BLM в Америці). Після цього до школярів в Китаї підключилися робочі, які зрозуміли, що настав слушний час для мародерства. Так вся країна поступово занурилася в хаос.

Першим революціонером був диявол. Він досі модерує всі світові революції, штампуючи їх за однаковими лекалами, що розроблені «стратегами» і «політологами» його підземного царства.

Коли все, що можна було розбити і розгромити, було знищене, Мао Цзедун пустив у хід народно-визвольну армію, такий собі аналог національної гвардії. Непокірні повстанці були покарані, а найвідчайдушніші – страчені. Влада перейшла до рук комуністичної партійної верхівки. «Святим письмом» китайських комуністів стала червона книжечка, яка представляла собою збірник текстів, промов і гасел Мао Цзедуна. За часів «культурної революції» кожен істинний революціонер повинен був мати при собі екземпляр цієї книги.

Метою «великої китайської культурної революції» було створення «людини нового типу», вірної ідеям партії, особисто відданої Мао Цзедуну, людини, яка вірить тільки в «світлі» ідеї революції. Кожен, хто посмів сумніватися в їх «світлості», мав свою альтернативну точку зору або думку, відмінну від думки партії, відразу ж оголошувався зрадником батьківщини і ворогом народу. На православних священиків надягали таблички «зрадник» і, б’ючи, водили по містах.

Першим революціонером, як ми пам’ятаємо, був диявол. Він і досі модерує всі світові революції, штампуючи їх за однаковими лекалами, які розроблені «стратегами» і «політологами» його підземного царства.

Що ж до історії Православної церкви в Китаї, то вона і сьогодні приховує в собі багато загадок. Дещо історикам відомо з випадкових і уривчастих відомостей, отриманих від китайського духовенства і емігрантів. Але основна частина подій, пов’язаних з гоніннями на Православну церкву в Китаї, досі схована за ширмою залізної завіси. Більшість імен китайських мучеників нам невідомі, як невідомі і подробиці їх смерті і сповідницького подвигу. Однак можна з упевненістю сказати, що їх було чимало, і всі вони у Бога прославлені за своє мучеництво.

На жаль, історія Православ’я в Китаї була трагічною. Але, якщо у нас після революції 1917 року в силу вікових традицій Православ’я було знищене тільки на поверхні соціального життя, а його коріння не загинуло і свого часу дало нові паростки і привело до відродження віри, то в Китаї цього бути не могло, оскільки Православ’я в цій країні не встигло стати традиційною вірою, вкоріненою в побут і культурне життя її жителів. Тому з початком революції духовне життя в Китаї прийшло в повний занепад.

Більшість імен китайських мучеників нам невідомі, як невідомі і подробиці їх смерті і сповідницького подвигу. Однак можна з упевненістю сказати, що їх було чимало, і всі вони у Бога прославлені за своє мучеництво.

Безліч російських емігрантів, які оселилися в Харбіні після революційних подій в Росії 1917 року, були змушені тікати з країни. Віра ж відносно невеликої кількості просвіщених православ’ям китайців пішла в глибоке підпілля і збереглася лише в глибині сердець небагатьох уцілілих після погромів вірних християн.

Хунвейбіни ставилися до православних не менш жорстоко, ніж їх товариші по партії з СРСР. У 1958 році в Харбіні Благовіщенський храм був закритий і перетворений на циркове училище, а останки Харбінського митрополита Мелетія осквернені. У тому ж році були зруйновані обидва православних кладовища Харбіна – Покровське і Успенське (близько 100 000 могил). Надгробними плитами з цих кладовищ була вимощена вся набережна річки Сунгарі.

Покровський храм перетворений на книжковий склад, а Успенський – на кімнату сміху з кривими дзеркалами. Дзвіницю Успенського храму і сьогодні вінчає п’ятикутна зірка. У Шанхайському кафедральному соборі зараз розміщений банк. На місці, де колись височів величний Свято-Миколаївський собор Харбіна, збудований високий пам’ятник, присвячений «бійцям культурної революції», а навколо нього сквер: клумби, фонтан, доріжки. Ніщо навіть близько не нагадує про те, що раніше на місці цього скверу був величезний собор.

*   *   *

КНР – одна з країн, в якій при колосальній кількості населення християнство так і залишилося нереалізованим. І зараз ми не можемо назвати християнську місію в Китаї успішною. Сучасний хід історичних подій говорить про те, що і найближчим часом навряд чи варто очікувати того, що китайська влада дасть можливість місіонерам діяти в цій країні.

Однак все можливе для Бога, і долі Господні нам невідомі.

Читайте також