Безстрашність сліпих і легкодухість зрячих

Зцілення сліпого, ікона. Фото: з відкритих джерел

Євангельське читання про сліпого являє нам приклад безстрашності, з якою сповідував зцілений сліпий любов до Христа. Навіть його батьки, незважаючи на диво, злякалися відлучення від синагоги і готові були відректися від сина, аби не піддатися якимось гонінням. Але сам зцілений не тільки безстрашно відповідав своїм суддям, але іронізував над ними: «Може й ви хочете стати Його учнями?»

Безстрашність у Православ’ї – це не просто відсутність страху перед явною або прихованою загрозою. Безстрашна душа йде до спасіння прямо, твердо знаючи одне – воно можливе тільки в лоні Святої Православної Церкви.

Безстрашність вимагає мужності і в молитві. Скільки б часу ти ні трудився, завжди потрібно тримати під контролем найважливіші питання, а саме: «Чи не ухиляється моя увага на різні помисли під час молитви?», «Чи не роблю я щось таке, що суперечить Євангелію і моїй совісті?»,«Чи не зраджую я Христа тим, що світ іноді мені дорожче порятунку?»

Є три ключі, орудуючи якими одночасно, людина може здобути благодать:

1. увага завжди має бути направлена в серце;
2. розум завжди має бути спрямований на молитву;
3. душа завжди повинна відхиляти помисли, не пускаючи їх всередину себе.

Розумова балаканина – це завжди бесіда з дияволом, і тільки людина, уважна до свого серця, проходить через всі спокуси. Звичні повсякденні думки – це наші повсякденні вороги, вони не дають зрозуміти, що ми знаходимося на земних поневіряннях, які водять нас за земними муками. Якщо у духу людини немає крил, то і бажання її завжди будуть приземленими. Чим більше ми боремося з уявними ворогами, тим більше їх стає. Краще раз і назавжди зректися них усіх, разом узятих, і вкоренитися в благодаті.

У чистому серці не живе суєтний світ, у чистому розумі не живуть погані думки, в чистій душі не живуть сумніви і збентеження – це і є головні властивості безстрашної душі. Проповіді та повчання начитаних і безблагодатних не принесуть людині ніякої користі, краще слухати слова тих, чиє серце вкрите росою Святого Духа. Наукове богослов’я так само далеко від Православ’я, як лікоть від зубів. Православ’я – це не штукатурка душі, а її наріжний камінь. Чим більше слів, тим більше порожнечі.

Якщо у духу людини немає крил, то і бажання її завжди будуть приземленими.

Тому краще закрити рот для багатослів’я і відкрити серце для благодаті. Велика кількість богословських знань – важкий вантаж, з яким легко потонути, якщо при цьому не знайдеться в душі рятівних поплавців доброчесних навичок, смирення, лагідності і чистоти. Людина, яка має багато знань, але не має благодаті, стає зарозумілою, а та, хто не має ні того, ні іншого, стає боязкою. І тільки той, хто забуває про самого себе заради порятунку, стає смиренним.

Наївно думати, що можна когось закликати до порятунку погрозами, страхом перед муками пекла або обіцянками райських насолод. У душі повинна виникнути спрага Бога, без якої порятунок неможливий. Тільки вона може дати нам ті завзяття і наполегливість, без яких неможливо отримати жодної доброї якості. Розум – це бунтар, почуття – безвольні підлабузники гріха, і тільки дух людини величаво і спокійно сяє в чистому серці, відображаючи в собі Світло Святої Трійці.

Безстрашна душа завжди рухається тільки в напрямку цього Світла. Не потрібно чекати, поки підеш до храму або коли станеш на молитовне правило вдома. Коли йдеш – молись, і тоді будь-який твій крок стане сходинкою до Неба. Коли приймаєш їжу – молись, і тоді будь-яка їжа буде для тебе ліками. Злісні думки тікають від того, хто безкорисливо допомагає іншим людям у порятунку. Горді думки ніколи не посміють наблизитися до того, хто бідний духом. Хтиві помисли як вогню бояться чистого серця.

Коли лягаєш спати, не забувай про Христа, призивай Ім’я Боже, тоді і Христос пробудить тебе до вічного життя. Що б ти не робив, роби це як для Самого Бога, тоді будь-який твій труд буде рятівним. Намагайся не переривати молитву, тоді і вона стане для тебе чудовою візерунковою ниткою, яка приведе тебе прямо до воріт раю. Той, хто безперервно молиться, завжди світлий і радісний. Без молитви смерть непомітно наповнює душу, а в молитві душа вбирається в Світло нетлінного Царства, в якому ясно осягає своє безсмертя.

Наш перший ворог – це сліпа, безглузда і порожня суєта, в якій проходить велика частина часу людського життя. Суєта – це нечистоти нашого страху. Ми боїмося за свій достаток, за здоров’я, за близьких і рідних, нас душать страх самотності і міражі прийдешніх лих. Все це породжує малодушність, яка робить нас бранцями страху і метушні. Мішура повсякденності спритно приховує від людини безпристрасний лик вічності, а пекельний шулер-наперсточник краде у нас час. З блукаючими помислами і душа починає блукати світом подібно сновиді, не знаючи куди йде і навіщо. Тоді на допомогу до нас приходять скорботи. Вони допомагають відректися від світу, отримати порятунок, навчають смирення і терпіння.

Розум – це бунтар, почуття – безвольні підлабузники гріха, і тільки дух людини величаво і спокійно сяє в чистому серці, відображаючи в собі Світло Святої Трійці.

Розум не смиряють ззовні, борючись із зовнішніми ворогами, його смиряють всередині, де долаються всі сумніви і перемагаються всі спокуси. Якщо зберігати серце від зла, зовнішні вороги не зможуть заподіяти нам ані найменшого зла, навіть якщо вб’ють наше тіло. Свій гріх страшніше чужого, і у нього є влада нанести нам шкоду. Навіть якщо ти піднімешся до найвищого ступеня святості, пам’ятай, що снайпер пекла завжди тримає тебе на мушці і тільки чекає приводу, щоб натиснути курок. Тільки безстрашність молитви нищить демонів і заганяє їх назад у пекло.

У всьому світі не знайдеш фортеці надійніше, ніж власне серце, і не знайдеш більш безпечного притулку, ніж Христос. Євангеліє – це рятівний голос Бога, а скорботи – Його повчальні настанови. Кожна спокуса – це випробування безстрашності нашої душі. Для сильного і сміливого – це духовний подарунок, а для боязкого і легкодухого – привід для зневіри.

Але якби не було спокус, то не було б і тих, хто рятується, а все людство огорнула б непроглядна темрява ліні і невідання. Кожна перешкода, насправді, – це сходинка на шляху до Бога. Після її подолання до душі приходить рясне світло благодаті, наближаючи її до безкрайнього берега любові і невимовної радості. Любов – найбільш незбагненна таємниця людства, в якій припиняються всі слова, і починає говорити саме мовчання.

Коли Христос зцілить і наші розумні очі серця, як Він це зробив зі сліпонародженим, ми побачимо і здивуємося нескінченній величі Божій і Його невимовній Премудрості. Ми побачимо, з якою любов’ю Він вів нас життєвим шляхом, і з якою ніжною турботою і ласкою направляв наші стопи до спасіння. Нехай же приклад мужності євангельського сліпонародженого навчить і нас вірі, надії, любові і безстрашному проходженню за Христом.

Читайте також