Вот так вот Господь меня умудрил
Такого плана мне сегодня попадалось множество людей обоего пола. Худых, толстых, увечных, обычных, но несчастных( на дорогу, на восстановление документов, на больного ребенка), а то и откровенных: «Отец, подкинь мелочишку- трубы горят!»
Всем надо было от священника только одного- денег! Уже набило оскомину! Сначала вроде бы давал небольшие купюры с готовностью, но потом… Потом остались деньги на которые сам рассчитывал: целый список что надо купить.
И с раздражением уже смотрел на мужчину, что явно нацелился на меня. Ковыляет в мою сторону. И вот мы сближаемся. Я настроен воинственно против него (ну, в самом деле!- сколько можно?!). Он всем своим видом заискивает. И я не выдерживаю: «Все! Хватит! Что мог – раздал! Больше денег на дам!» И быстро его обошел, скорым шагом начал удалятся.
И вдруг в догонку: «Батюшка! Я только благословения хотел попросить! Мне только благословение надо…»
Как с ведра меня окатили. Вернулся, попросил прощение и с чувством благословил.
Вот так вот Господь меня умудрил.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.