Последнее благословение
Панихида по новопреставленному митрополиту Митрофану, Фото: facebook Василия Макаровского
Сегодня в Киево-Печерской лавре состоялась панихида по новопреставленному митрополиту Митрофану, тело которого привезли сегодня ночью из Луганска. Сложно передать эмоции - и слезы, и печаль, и, в то же время, понимание величия этого человека. Как величественно и трогательно пели хор и священство.
Мы часто повторяем характер своих родителей. Его мама Лидия сегодня была стойкой. Без слез и уныния она молилась у гроба своего сына, и только когда к ней подошёл Блаженнейший, обнял и что-то сказал, тогда уже она не сдерживала слёз.
Сегодня я видел митрополита Луганского и Алчевского в последний раз на земле. И подойдя к его гробу я по привычке произнёс «Благословите, Владыко».
Происходящее сегодня в Лавре мне напоминало прощание с военным, где сослуживцы прощались с одним из генералов, вернувшихся с войны. В прямом и духовном смысле этого слова. Он вернулся с победой, ведь его война была войной с разделением православных, с линией разграничения. Будем же следовать его примеру, быть достойными гражданами Неба и страны.
Благословите, Владыко.
Читайте також
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.
Коли святиню перетворили на попіл
Храм підірвали, щоб стерти сліди грабежу. Німці знали час підриву — і зняли все на плівку. Через десятиліття хроніка знову спливла — щоб сказати правду за тих, кого намагалися змусити мовчати.