Україна сьогодні: перші архієреї-сповідники

СПЖ

Сьогодні тривають судові розгляди щодо кількох архієреїв УПЦ. Митрополити: Чорнобильський Павел, Черкаський Феодосій, Банченський Лонгин, Тульчинський Іонафан, Святогірський Арсеній – усім їм загрожують тюремні терміни за досить тяжкими статтями Кримінального кодексу.

Справа митрополита Арсенія

19 червня 2024 р. у Дніпрі відбулося перше засідання суду в справі намісника Святогірської лаври митрополита Арсенія. Це – розгляд справи по суті, плюс на засіданні вирішувалося питання про продовження запобіжного заходу, тому що 22 червня 2024 р. закінчується 60 діб його утримання в СІЗО. Така відносно швидка передача справи до суду викликає подив.

Наприклад, православним журналістам за такого ж рівня доказової бази продовжили утримання в СІЗО ще на три місяці, тобто слідчі СБУ можуть, не напружуючись, «розслідувати» справу цілих півроку, якщо не більше. Логічне припущення такої оперативності зі справою митрополита Арсенія – це те, що його поспішають якнайшвидше засудити та відправити за ґрати.

Якщо вірні заяви адвоката УПЦ Роберта Амстердама про те, що після проведення саміту в Швейцарії влада України різко посилить гоніння проти Церкви, то показова посадка митрополита Арсенія буде означати послання решті архієреїв: «приєднуйтесь до ПЦУ, а то буде пізно». Втім, не будемо забігати далеко вперед. Справа митрополита Арсенія лише почала розглядатися, має пройти ще не одне засідання, потім вирок, потім апеляція тощо.

Справа митрополита Іонафана

А ось щодо митрополита Тульчинського і Брацлавського Іонафана (Єлецьких) вирок уже набрав законної сили. 18 червня 2024 р. Вінницький апеляційний суд залишив чинним вирок Вінницького міського суду від 07.08.2023 р., за яким владику Іонафана засудили до п'яти років ув'язнення з конфіскацією майна. Його визнали винним у таких злочинах:

• розпалювання релігійної ворожнечі (ст.161);
• виправдання збройної агресії РФ (ст.436-2);
• заклики до зміни конституційного устрою (ст.109);
• посягання на територіальну цілісність України (ст.110).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, тобто владику Іонафана можуть вже зараз відправити на нари. І хоча протягом 3 місяців це рішення може бути оскаржено до Касаційного кримінального суду в складі Верховного суду України, але з огляду на останні тенденції розраховувати на щось справедливе не доводиться.

Звісно, ​​називати людину сповідником за життя не коректно з погляду православної традиції. Коли якимось старцям Святої Гори Афон розповіли про святість тоді ще здорового Силуана Афонського, вони помітили: «Побачимо, як він буде помирати». Безумовно, маючи на увазі такий підхід до справи, не можна не звернути вже зараз увагу на історію з митрополитом Іонафаном, оскільки це може стати прикладом для багатьох інших вірних дітей Церкви.

Хто такий митрополит Іонафан

Митрополит Іонафан – це один із видатних архієреїв, який уже відіграв значну роль в історії УПЦ. Народився в 1949 р., закінчив Ленінградську духовну семінарію в 1973 р. Академію там же, в 1976 р. Через рік, у 1977 р., був пострижений в чернецтво, а ще через рік, у 1978 р., – висвячений у ієромонахи ні ким іншим, як нинішнім патріархом Московським Кирилом (Гундяєвим), що був тоді єпископом Виборзьким і ректором Ленінградської духовної академії. Під його початком ієромонах Іонафан розпочав свою викладацьку діяльність: викладав церковні співи в семінарії та був регентом хору Ленінградських духовних шкіл. Вже в ті роки Іонафан серйозно займався церковною музикою, до чого мав особливі обдарування. В 1986 р. у студії грамзапису вийшла платівка хору Ленінградських духовних шкіл, до якої було включено його власні твори. Проте невдовзі КДБ позбавила його ленінградської прописки. Причиною цього стало ухилення у бік дисидентства: читання Солженіцина, відвідування напівпідпільних виставок ідеологічно «неправильних» художників і т. д. Цілий рік після цього він не міг знайти місце служіння і в результаті опинився в Києві, в кафедральному Володимирському соборі.

Однак часи дуже швидко змінювалися, і у 1988 р. на фоні святкування 1000-річчя Хрещення Русі Церкві почали повертати деякі храми та монастирі та, зокрема, Києво-Печерську лавру, першим намісником якої став архімандрит Іонафан. Ще через рік, у 1989 р., він уже був хіротонізований на єпископа Переяславського і став керуючим справами тоді ще Київського Екзархату, а потім і самостійної УПЦ. По суті, він був другою людиною після Філарета Денисенка в церковній ієрархії, його правою рукою та довіреною особою. Коли у 1990 р. після смерті патріарха Пимена Філарет виїхав до Москви з твердим переконанням, що саме його зроблять наступним Московським патріархом, він зібрався передати управління Київським Екзархатом єпископу Іонафану. Але стати Московським патріархом Філарету не судилося, і тоді він вирішив стати «патріархом Київським». І ось тут і виявилася твердість Іонафана, який вірності церковним канонам віддав перевагу перед прихильністю свого начальника і патрона. Іонафан чітко заявив про свою незгоду з розкольницькими устремліннями Філарета, за що не лише був у 1991 р. заборонений у священнослужінні, а й позбавлений сану того ж року.

Однак після того, як митрополитом Київським був обраний Володимир (Сабодан), претензії щодо єпископа Іонафана були визнані недійсними. Потім Іонафан послідовно очолював кілька єпархій УПЦ. З 2010 р. він входив до Патріаршої ради з культури (Синодальна установа РПЦ). Також владика Іонафан є автором цілого ряду церковних піснеспівів і богословських праць, серед яких можна виділити «Тлумачний путівник з молитвослів'я Божественної літургії святителів Іоанна Златоуста та Василія Великого» з досвідом викладу молитвослів'я і ектеній Літургії російською і українською мовами та історико-богословським коментарем.

Кримінальне переслідування

Звісно, ​​з таким бекграундом митрополит Іонафан став дуже зручною мішенню для українських правоохоронних органів, які почали шукати «зраду» там, де її немає – в Церкві.

11 жовтня 2022 р. СБУ провела обшук у митрополита Іонафана та відкрила кримінальне провадження. Як стверджує сам владика та його адвокати, «докази», нібито знайдені у нього, насправді підкинуті, а компрометуючі файли в комп'ютері з'явилися там уже після того, як комп'ютер опинився в руках слідчих СБУ. Обвинувачі так і не змогли надати переконливих доказів провини митрополита Іонафана, але, незважаючи на це, він був засуджений на п'ять років.

Про «серйозність» доказів можна судити вже з того, що на судовому засіданні прокурор заявив, що владика Іонафан, «рухомий ідеологією, шукав проросійські листівки в Інтернеті і завантажував їх у системний диск свого комп'ютера, щоб роздати їх своїм священникам у громадській канцелярії». Тобто прокуратура вважає завершеним злочином те, що людина завантажує контент із Інтернету (в чому, до речі, з розвитком інформаційних технологій уже немає особливої ​​потреби). Але навіть якщо в це повірити, то серйозних доказів того, що митрополит Іонафан мав намір поширювати цей контент, обвинувачі не надали.

Вже після ухвалення вироку Вінницьким міським судом владика переніс інсульт. Про це 19 березня 2024 р. повідомила пресслужба Тульчинської єпархії. За словами адвоката ієрарха, перебуваючи на лікуванні, Іонафан написав заяву на включення до обмінного фонду військовополонених для передачі до РФ. Однак невдовзі з'явилася інформація про те, що владика змінив своє рішення, що він, як і раніше, не визнає своєї провини і «хоче далі працювати на благо України». Адвокат назвав і ще одну причину – те, що митрополит Іонафан не має статусу військовополоненого, а отже, і не може бути обміняний. Це виглядає дивним, оскільки свого часу в РФ були обміняні особи, які також не мають статусу військовополонених. Наприклад, В. Медведчук чи письменник Ян Таксюр.

У чому полягає сповідництво

З огляду на біографію владики Іонафана можна припустити, що в РФ його прийняли б з пошаною. А для нього самого обмін у РФ – це чи не єдиний спосіб вижити. Адже всі чудово розуміють, що п'ять років в'язниці для 75-річної людини, яка нещодавно перенесла інсульт, рівносильна смертному вироку. Тюремна медицина особливою якістю не відрізняється, тому будь-які проблеми зі здоров'ям – це гарантовані муки. Здається, митрополит Іонафан усе це усвідомлював, коли робив свій вибір відмовитися від обміну в РФ. Проте він його зробив. Чому?

Давайте подумаємо, що вийшло б у разі подібного обміну. Так, владика вирішив би свої особисті проблеми, насолоджувався б свободою, мав би комфорт і якісне медичне обслуговування. Але, з іншого боку, він би цим визнав справедливість того, в чому його звинувачують: що він розпалював релігійну ворожнечу, виправдовував агресію РФ і зазіхав на суверенітет і територіальну цілісність України. Він би визнав, що не УПЦ, а РПЦ для нього є рідною домівкою. Також з великою ймовірністю його могли б у РФ наполегливо попросити критично висловитись проти рішень Собору УПЦ у Феофанії 27.05.2022 р., як це сталося з Я. Таксюром.

Обмін митрополита Іонафана в РФ створив би прецедент, який дозволив би набагато легше розправлятися з іншими ієрархами УПЦ, заводити надумані кримінальні справи, пред'являти притягнуті за вуха «докази» і виносити обвинувальні вироки в судах. Логіка тут проста: якщо один ієрарх УПЦ зрештою визнав свою винність, то й інші, мабуть, не кращі.

Тому рішення Іонафана фактично пожертвувати собою, але не дати гонителям Церкви можливості легкої розправи над іншими побратимами-архієреями, можна розцінити як акт сповідництва. Надія на те, що Касаційний суд скасує вирок, дуже невелика, а значить, нічого більше не залишається, як молитися, щоб Господь зміцнив і митрополита Іонафана, і митрополита Арсенія, і всіх інших сповідників, що страждають у катівнях за вірність Христу та Його Церкві. Щоб не залишив їх Своєю допомогою та втіхою, і щоб допоміг їм донести свій Хрест до кінця.

Читайте також