Притча: Злий дух

Фото: joyreactor.cc

Якось до святого Антонія Великого прийшов диявол і почав плакати.

– Хто ти і що з тобою трапилося? – спитав преподобний.

– Святий отче, – відповів диявол, – я не людина, я – злий демон.

– Що ж тобі треба?

– Нічого більше, – відповів злий дух, – крім того, щоб ти спитав Господа, чи прийме він покаяння диявола?

– Іди додому поки що, а завтра я тобі дам відповідь, – сказав святий.

Того ж вечора преподобний Антоній молився Господу.

– Господи! Відкрий мені, недостойному рабу твоєму, чи простиш ти людину, що перевершила гріхами демонів?

Антоній думав, що в нього був грішник, який назвав себе демоном зі смирення! Раптом перед святим став Ангел божий і сказав:

– Навіщо ти благав Господа за диявола? Адже він приходив спокушати тебе!

– Я цього не знав, – відповів Антоній. – Чому ж Господь не відкрив мені цього?

– Не бентежся, – відповів Ангел. – Коли до тебе спокусник прийде знову, то скажи йому: Ти – древнє зло, ти – сама гордість. Як ти можеш принести гідне покаяння? Давнє зло не робиться новим добром!».

Сказавши це, Ангел зник.

На другий день диявол знову з'явився в образі людини і плакав. Коли святий Антоній передав йому почуте від Ангела, злий дух засміявся і сказав:

– Якби я вважав себе древнім злом, то я подбав би про спасіння набагато раніше, але не тепер. Тепер мені самому служать люди і навіть тремтять переді мною. Чи можна мені, тому, хто панує над грішниками, стати тим, хто нині смиренно кається? Ні! Ні!

Сказавши це, диявол зник.

Читайте також

Роль єпископа Римського у спілкуванні Церков у першому тисячолітті

На підставі вивчення актів і рішень Вселенських Соборів ми можемо впевнено визначити місце Римської Церкви та її єпископа у спілкуванні помісних Церков у епоху Вселенських Соборів.