Інструкція рабам про те, як здобути свободу

Плід рабства гріху - смерть, плід рабства праведності - "життя вічне у Христі Ісусі" (Рим. 6:18-23). Фото: vozdvigenie.ks.ua

У Євангельському уривку неділі 4-ї після П'ятидесятниці апостол Павло закликає нас звільнитися від рабства гріха і стати рабами праведності. Плід першого рабства – смерть, плід другого – «вічне життя в Христі Ісусі» (Рим. 6:18-23).

Ланцюги рабства гріха, які сковують залізними путами нашу душу, вмуровані в наші власні думки. Будь-який помисел отруйний і схожий на пригрітого на сонці змія. Чіпни його, і він неодмінно вкусить. Так і будь-який помисел завжди залишає в нашій душі отруту безблагодатності.

Боротьба з гріхами, тобто з поганими пристрастями з допомогою посиленого покаяння і добрих справ, є початкова стадія спасіння. Крок за кроком початківець-вірянин намагається змінити свої погані нахили через виховання в собі протилежних їм чеснот. Із такою людиною вже можна говорити про Євангеліє.

Йдучи далі, віруюча людина намагається змінити свої погані помисли. І робить вона це з допомогою постійної молитви. Так покладається початок дозрівання душі і з таким християнином вже можна говорити про безперестанну молитву. Духовна зрілість приходить до того, хто повністю відрікся від усіх пристрастей і думок, невідступно перебуваючи в благодаті. Спасіння досягає той, хто за допомогою благодаті цілком очистив серце і розум від всякого роду зла, аж до найтонших гріховних помислів.

Увага та пильність на всіх життєвих дорогах – це і є те, що називається духовним життям. Особливо уважним потрібно бути на перехрестях життєвого шляху.

Гріховні помисли подібні на диких кішок, які різко кидаються під колеса автомобіля. Від несподіванки ти різко гальмуєш, вивертаєш кермо і опиняєшся в кюветі або ще гірше – стрімголов котишся в прірву. Увага та пильність на всіх життєвих дорогах – це і є те, що називається духовним життям. Особливо уважним потрібно бути на перехрестях життєвого шляху.

Досвідчені духовні отці, які, слава Богу, ще є на Землі, стверджують, що той, у кого менше земних прив'язаностей, швидше приходить до спасіння, в старості вмирає без болю і страждань і швидше пробуджується в посмертному стані. Коли душа виходить з тіла, все що було перед цим нею накопичено (молитви, пости, причастя, покаянні сльози), прояснює розумний погляд душі. Така людина швидше усвідомлює, що перебуває на поневіряннях, згадує про молитву і про Христа, який приходить до неї на допомогу. Буває навіть так, що той, кому вдалося в житті зібрати і, головне, зберегти необхідну кількість благодаті, відходить в Небесні обителі відразу, минаючи поневіряння, і оселяється «в місці світлому». Такі люди зазвичай вмирають із посмішкою на обличчі і з умиротвореною, розслабленою душею.

Іншим же доводиться долати поневіряння через несповідані гріхи і сподіватися на молитви Церкви і добрі справи родичів і друзів, що в пам'ять про них творяться. Але якщо вони завзято трудилися протягом життя у примноженні безперестанної молитви, навіть коли це здавалося їм безглуздим і марним, тому що нічого не виходило, можуть знайти її вже на поневіряннях, і тоді вже ця молитва сама приведе їх до сяючого лику Христа і дарує їм щедрість благодаті.

Знайшовши істинне щастя на землі, ти знаходиш блаженство на небі. Це великий дар тим, хто виконав Євангеліє всім своїм життям.

Ключовий момент – наявність благодаті в душі. Все, що ми робимо – пости, молитви, сповідь, соборування, Причастя, духовна практика та інше – лише засіб для того, щоб додати цю благодать. Вони не є самоціллю і автоматично нас благодаттю не «заряджають». Потрібно пам'ятати, що Бог дає благодать не відразу і не завжди. Лише переконавшись, що людина зуміє її благоговійно зберігати. Благодать – це і є синонім щастя, яке дарується подвижникові за його добродійні зусилля. Це щастя приходить до тих, хто любить Бога всім серцем, всією душею, всіма своїми почуттями і думками. Знайшовши істинне щастя на землі, людина знаходить блаженство на небі. Це великий дар тим, хто виконав Євангеліє всім своїм життям.

Раби гріха – це люди, які день і ніч кують в темному підвалі своєї душі ланцюги прихильностей. Вони трудяться, не шкодують сил, працюють не покладаючи рук для того, щоб зробити ці ланцюги важчими і кайдани міцнішими. Якщо це у них виходить, то раби гріха називають такий підсумок словосполученням «життя вдалося». Тільки той, хто не пов'язаний зі світом, може стати «вбогим духом», яких є Царство Небесне. Не прив'язаний до помислів стає безсмертним і в благодаті.

Спасіння спирається не на помисли і розум, а на благодать Христову і єдність з нею. Подвійно нещасні ті богослови, які все життя витратили не на те, щоб здобути благодать, а на те, щоб проковтнути розумом бібліотеки книг, вивчити безліч визначень і здобути в якості нагороди дипломи та вчені звання.

Тільки той, хто не пов'язаний зі світом, може стати «вбогим духом», яких є Царство Небесне.

Ті, хто хочуть Жити, проходять свою практику на «молочарні». Спочатку вони набирають собі молоко лагідності і смирення. Потім за допомогою рішучості і наполегливості вони перетворюють його в масло. А через деякий час, отримавши свободу від помислів, знаходять твердий сир, який до снаги тільки дорослим людям. За їхній стіл ніколи не зможе сісти суєтна «дітвора», яка бігає по світу в пошуках нагород, чинів, митр, високих священичих ступенів і багатих парафій.

Ті ж, у кого є розум і хто не встиг разом зі світом втратити розум, розуміють, що спасіння – це є невідворотнє перебування в світі душі, сповненої благодаті. Тільки цей мир здатний принести в душу спасіння. Тільки він один повинен стати опорою для нас у всій нашій повсякденності, приводячи до безпосереднього і безперечного спасіння.

Мир душі – суть всякої духовної практики, через яку здобувається Божественна благодать і досягається Христова Любов. Ця практика доступна як ченцеві, так і мирянину, і є головною умовою подолання спокуси в будь-яких життєвих обставинах. Ніхто не прийде зовні, щоб врятувати тебе і змінити тебе зсередини. Царство Боже, тиха благодать, мирність серця є усередині нас самих. Але ми самі, на жаль, часто перебуваємо зовні, побоюючись увійти всередину.

«Для людей, далеких від Бога, Він мовчить. А для тих, хто наблизився до Нього, Його говірке мовчання стає дивним словом Самої Істини. Бездоганні дії в любові до Бога і ближніх – сенс спасіння, чисте серце – серцевина спасіння, а благодать – сама суть твого спасіння» (Старець Симон (Безкровний)).

Читайте також