Інструкція рабам про те, як здобути свободу

Плід рабства гріху - смерть, плід рабства праведності - "життя вічне у Христі Ісусі" (Рим. 6:18-23). Фото: vozdvigenie.ks.ua

У Євангельському уривку неділі 4-ї після П'ятидесятниці апостол Павло закликає нас звільнитися від рабства гріха і стати рабами праведності. Плід першого рабства – смерть, плід другого – «вічне життя в Христі Ісусі» (Рим. 6:18-23).

Ланцюги рабства гріха, які сковують залізними путами нашу душу, вмуровані в наші власні думки. Будь-який помисел отруйний і схожий на пригрітого на сонці змія. Чіпни його, і він неодмінно вкусить. Так і будь-який помисел завжди залишає в нашій душі отруту безблагодатності.

Боротьба з гріхами, тобто з поганими пристрастями з допомогою посиленого покаяння і добрих справ, є початкова стадія спасіння. Крок за кроком початківець-вірянин намагається змінити свої погані нахили через виховання в собі протилежних їм чеснот. Із такою людиною вже можна говорити про Євангеліє.

Йдучи далі, віруюча людина намагається змінити свої погані помисли. І робить вона це з допомогою постійної молитви. Так покладається початок дозрівання душі і з таким християнином вже можна говорити про безперестанну молитву. Духовна зрілість приходить до того, хто повністю відрікся від усіх пристрастей і думок, невідступно перебуваючи в благодаті. Спасіння досягає той, хто за допомогою благодаті цілком очистив серце і розум від всякого роду зла, аж до найтонших гріховних помислів.

Увага та пильність на всіх життєвих дорогах – це і є те, що називається духовним життям. Особливо уважним потрібно бути на перехрестях життєвого шляху.

Гріховні помисли подібні на диких кішок, які різко кидаються під колеса автомобіля. Від несподіванки ти різко гальмуєш, вивертаєш кермо і опиняєшся в кюветі або ще гірше – стрімголов котишся в прірву. Увага та пильність на всіх життєвих дорогах – це і є те, що називається духовним життям. Особливо уважним потрібно бути на перехрестях життєвого шляху.

Досвідчені духовні отці, які, слава Богу, ще є на Землі, стверджують, що той, у кого менше земних прив'язаностей, швидше приходить до спасіння, в старості вмирає без болю і страждань і швидше пробуджується в посмертному стані. Коли душа виходить з тіла, все що було перед цим нею накопичено (молитви, пости, причастя, покаянні сльози), прояснює розумний погляд душі. Така людина швидше усвідомлює, що перебуває на поневіряннях, згадує про молитву і про Христа, який приходить до неї на допомогу. Буває навіть так, що той, кому вдалося в житті зібрати і, головне, зберегти необхідну кількість благодаті, відходить в Небесні обителі відразу, минаючи поневіряння, і оселяється «в місці світлому». Такі люди зазвичай вмирають із посмішкою на обличчі і з умиротвореною, розслабленою душею.

Іншим же доводиться долати поневіряння через несповідані гріхи і сподіватися на молитви Церкви і добрі справи родичів і друзів, що в пам'ять про них творяться. Але якщо вони завзято трудилися протягом життя у примноженні безперестанної молитви, навіть коли це здавалося їм безглуздим і марним, тому що нічого не виходило, можуть знайти її вже на поневіряннях, і тоді вже ця молитва сама приведе їх до сяючого лику Христа і дарує їм щедрість благодаті.

Знайшовши істинне щастя на землі, ти знаходиш блаженство на небі. Це великий дар тим, хто виконав Євангеліє всім своїм життям.

Ключовий момент – наявність благодаті в душі. Все, що ми робимо – пости, молитви, сповідь, соборування, Причастя, духовна практика та інше – лише засіб для того, щоб додати цю благодать. Вони не є самоціллю і автоматично нас благодаттю не «заряджають». Потрібно пам'ятати, що Бог дає благодать не відразу і не завжди. Лише переконавшись, що людина зуміє її благоговійно зберігати. Благодать – це і є синонім щастя, яке дарується подвижникові за його добродійні зусилля. Це щастя приходить до тих, хто любить Бога всім серцем, всією душею, всіма своїми почуттями і думками. Знайшовши істинне щастя на землі, людина знаходить блаженство на небі. Це великий дар тим, хто виконав Євангеліє всім своїм життям.

Раби гріха – це люди, які день і ніч кують в темному підвалі своєї душі ланцюги прихильностей. Вони трудяться, не шкодують сил, працюють не покладаючи рук для того, щоб зробити ці ланцюги важчими і кайдани міцнішими. Якщо це у них виходить, то раби гріха називають такий підсумок словосполученням «життя вдалося». Тільки той, хто не пов'язаний зі світом, може стати «вбогим духом», яких є Царство Небесне. Не прив'язаний до помислів стає безсмертним і в благодаті.

Спасіння спирається не на помисли і розум, а на благодать Христову і єдність з нею. Подвійно нещасні ті богослови, які все життя витратили не на те, щоб здобути благодать, а на те, щоб проковтнути розумом бібліотеки книг, вивчити безліч визначень і здобути в якості нагороди дипломи та вчені звання.

Тільки той, хто не пов'язаний зі світом, може стати «вбогим духом», яких є Царство Небесне.

Ті, хто хочуть Жити, проходять свою практику на «молочарні». Спочатку вони набирають собі молоко лагідності і смирення. Потім за допомогою рішучості і наполегливості вони перетворюють його в масло. А через деякий час, отримавши свободу від помислів, знаходять твердий сир, який до снаги тільки дорослим людям. За їхній стіл ніколи не зможе сісти суєтна «дітвора», яка бігає по світу в пошуках нагород, чинів, митр, високих священичих ступенів і багатих парафій.

Ті ж, у кого є розум і хто не встиг разом зі світом втратити розум, розуміють, що спасіння – це є невідворотнє перебування в світі душі, сповненої благодаті. Тільки цей мир здатний принести в душу спасіння. Тільки він один повинен стати опорою для нас у всій нашій повсякденності, приводячи до безпосереднього і безперечного спасіння.

Мир душі – суть всякої духовної практики, через яку здобувається Божественна благодать і досягається Христова Любов. Ця практика доступна як ченцеві, так і мирянину, і є головною умовою подолання спокуси в будь-яких життєвих обставинах. Ніхто не прийде зовні, щоб врятувати тебе і змінити тебе зсередини. Царство Боже, тиха благодать, мирність серця є усередині нас самих. Але ми самі, на жаль, часто перебуваємо зовні, побоюючись увійти всередину.

«Для людей, далеких від Бога, Він мовчить. А для тих, хто наблизився до Нього, Його говірке мовчання стає дивним словом Самої Істини. Бездоганні дії в любові до Бога і ближніх – сенс спасіння, чисте серце – серцевина спасіння, а благодать – сама суть твого спасіння» (Старець Симон (Безкровний)).

Читайте також

Свічковий огарок і чиста совість: історія пономаря Саші

​Маленька спокуса у великому світі війни. Про те, як звичайний згорток використаних свічок став для юного вівтарника мірилом чесності та шляхом до перемоги над самим собою.

Жінка, яка перемогла гріх

Перше читання Покаянного канону завершується. І святий Андрій Критський розкриває образ героїні церковної історії, яку Бог спіймав на живця.

Репетиція вічності: Великий піст як вихід з диктатури шуму

Великий піст – це не просто дієта чи відмова від розваг. Це добровільний вхід у «коридор тиші», де людина знімає маски і зустрічається зі своїм справжнім «я».

Покаяння царя і червоний плащ Урії

Третя частина покаянного канону – це не урок моралі. Це анатомія і дзеркало зради.

Синдром дружини Лота: чому покаяння не терпить ностальгії

Христос промовив про неї три слова. Але саме вони – одне з найгостріших попереджень у всьому Євангелії.

Весна духовна: чому ми вітаємо один одного з початком Великого посту

Зі сторони це схоже на колективне помутніння розсудку. Але за цим привітанням – одна з найглибших таємниць християнського життя.