Об истерии, связанной с «последними временами»
Соборного решения по вакцинации нет. Фото: ЛЭТИ
Я в Церкви достаточно давно. За это время прошло несколько волн массовых истерий, связанных с «последними временами». Навскидку: отказ от украинского паспорта (герб св. Владимира представлялся диавольскими вилами), боязнь штрих-кодов (и соскабливание оных с продуктовых банок), обнаружение на купонокарбованцах морды зверя и цифр 666, ожидания предсказанного в 1992 году румынским старцем Калинником конца света, борьба с идентификационными кодами, и прочая и прочая…
Нынешняя прививочная/антипрививочная истерия очень уж мне напоминает (в том числе безапелляционностью) минувшие поветрия.
О чём это я? А о том, что ничто не ново под луной. И что церковным людям нужно слушать соборный разум Церкви, а не отдельных, пусть даже самых титулованных, докладчиков. А раз пока соборного решения нет (и неизвестно, будет ли, ибо проблема эта не церковная, а медицинская, скорее даже психическая), спокойно, посоветовавшись с врачами (а не с ютубом и тиктоком), делаем выбор. То есть используем дарованную Богом свободу. И не навязываем своего мнения окружающим. Они тоже свободны.
Читайте також
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади
Про подвійні стандарти та вибірковість церковних традицій
Уже не вперше український інформаційний простір вибухає дискусіями довкола церковних звичаїв. Особливо тоді, коли слова і діла духовних лідерів починають розходитися.
Алогічність любові
Вчинки істинної любові не піддаються логіці: вони слідують серцю, жертвують собою і відображають євангельську сутність Христа.
Справедливість не за ярликами
В Україні дедалі частіше замість доказів використовують ярлики. Одних таврують за приналежність, іншим прощають зраду. Коли закон стає вибірковим, справедливість перетворюється на інструмент тиску, а не захисту.
У ВКРАДЕНОМУ ХРАМІ ДО РАЮ НЕ ПОТРАПИШ
Ця фраза — не риторика, а моральне твердження: неможливо шукати спасіння там, де порушені заповіді. Слова «У вкраденому храмі в рай не потрапиш» нагадують, що святиня не може бути привласнена силою, адже те, що освячене молитвою і любов'ю, не належить людині, а Богу.