Об истерии, связанной с «последними временами»
Соборного решения по вакцинации нет. Фото: ЛЭТИ
Я в Церкви достаточно давно. За это время прошло несколько волн массовых истерий, связанных с «последними временами». Навскидку: отказ от украинского паспорта (герб св. Владимира представлялся диавольскими вилами), боязнь штрих-кодов (и соскабливание оных с продуктовых банок), обнаружение на купонокарбованцах морды зверя и цифр 666, ожидания предсказанного в 1992 году румынским старцем Калинником конца света, борьба с идентификационными кодами, и прочая и прочая…
Нынешняя прививочная/антипрививочная истерия очень уж мне напоминает (в том числе безапелляционностью) минувшие поветрия.
О чём это я? А о том, что ничто не ново под луной. И что церковным людям нужно слушать соборный разум Церкви, а не отдельных, пусть даже самых титулованных, докладчиков. А раз пока соборного решения нет (и неизвестно, будет ли, ибо проблема эта не церковная, а медицинская, скорее даже психическая), спокойно, посоветовавшись с врачами (а не с ютубом и тиктоком), делаем выбор. То есть используем дарованную Богом свободу. И не навязываем своего мнения окружающим. Они тоже свободны.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади