Скільки обов’язків у священика, або Боязка спроба самокритики
Якщо ми мовчимо, то навіщо тоді прийшли в священство? Фото: ivas.news
При вступі до семінарії абітурієнту необхідно скласти іспит з основ православного віровчення. Коли трапляється питання про таїнство хіротонії, то класичною відповіддю на нього має бути вказівка на той факт, що після прийняття сану правом і обов’язком людини стає не тільки священнодійство, але учительство і проповідь.
3 серпня Православна Церква святкувала день пам’яті пророка Єзекіїля. У 33 главі його книги можна зустріти вказівку на один з перерахованих аспектів пастирського служіння. Тут проводиться аналогія між пастирем (пророком) і міським вартовим. У давнину страж розміщувався на високій башті, і його обов’язком було своєчасне оповіщення городян про небезпеку. Якщо він вчасно попереджав народ, але люди, не вживаючи ніяких заходів, гинули через свою халатність, то вони самі були винні в тому, що сталося. А той вартовий, який упустив небезпеку і не попередив людей, сам був винний у пролитої крові.
Пророк у Старому Завіті (як і пастир – у Новому) це страж моральності. До його обов’язків входить попередження беззаконників про скоєні ними злочини і подальші наслідки.
Пророк у Старому Завіті (як і пастир – у Новому) це страж моральності. До його обов’язків входить попередження беззаконників про скоєні ними злочини і подальші наслідки. Ось як про це пишеться в книзі пророка Єзекіїля: «Коли Я скажу безбожному: "несправедливий, ти конче помреш", а ти не будеш нічого говорити, щоб остерегти безбожного від дороги його, – то цей безбожний помре за гріх свій, але кров його Я зажадаю з руки твоєї. Якщо ж ти остережеш несправедливого від дороги його, щоб вернувся з неї, але він з дороги його не вернувся, – то він помре за гріх свій, а ти душу свою врятував» (Єз. 33, 8-9).
Як ми бачимо, в наведеному уривку йдеться якраз про навчання. Нескладно зрозуміти, що вчитель, перш ніж когось вчити, предмету навчання має навчитися сам. Якщо ж мова йде про священство, то тут вчитися доводиться все життя. Не можна, закінчивши семінарію або якийсь інший вуз, на тому зупинитися, адже в даному випадку «предметом» є не тільки життя, але і вічність. Учительство священика не зводиться лише до лекцій або бесід, хоча і це важливо.
У преподобного Ісидора Пелусіота є хороші на цей рахунок слова: «Ті, хто вважає, що від учителя не потрібно нічого, крім слів, обтяжують слух і виробляють сміх; а сяючі справами, хоча і в мовчанні подвизаються, повчають душі тих, хто це бачить». Тут неважко побачити, що в ролі «інструменту» навчання для священика виступає не тільки його знання, а й приклад життя. Думка начебто очевидна і зрозуміла, але давайте подивимося на неї з позиції сучасної людини.
Учительство священика не зводиться лише до лекцій або бесід, хоча і це важливо.
У сучасному світі людину безперервно атакує величезна кількість спокус. Руйнуються підвалини, розмиваються культурологічні та моральні рамки. У всьому цьому неподобстві людина просто потопає. І ось завданням священика якраз є вміння розбиратися в деградаційних процесах суспільства і вчасно, подібно міському вартовому, про них попереджати.
Сучасні християни в більшості своїй живуть не в лісі і не в пустелі, а в цьому нашому звичайному світі, тупають ніжками по асфальту наших міст, дихають несвіжим міським повітрям і безперервно перетинаються з собі подібними. І в цих умовах завданням священика є вміння лавірувати між «порогами» і «скелями», які оточують нас, щоб вести за собою тих, хто шукає порятунку. У цьому плані пастир має триматися золотої середини. З одного боку – не впадати в ригористичну огиду до світу, ізоляцію від нього; з іншого – не піддаватися світу, не секуляризуватися в його нескінченних і досить сильних спокусах. Сюди можна віднести всі аспекти діяльності пастиря, починаючи від уміння говорити і закінчуючи прикладом ставлення до богослужіння.
Ще один аспект пастирства – лекції та бесіди. Не варто думати, що це якесь нововведення. Досить згадати, наприклад, огласительні слова святителя Кирила Єрусалимського, якими він готував людей до прийняття хрещення. І знаєте, в них стільки богослов’я і стільки аскетики, що багато сучасних досвідчених і не дуже християн можуть почерпнути звідти чимало корисної інформації.
Якщо ми не розбираємося в питаннях своєї віри (не просто поверхнево, а наскільки можливо глибоко), то чому можемо навчити людей ?!
Сьогодні величезну кількість знань люди беруть з відкритих віртуальних джерел. Християни багато читають і досить багато знають. І це чудово. Навіть якщо на приході знайдеться одна людина на сотню, яка активно цікавиться питаннями віри, то і заради неї священик має прагнути рости і розвиватися не тільки в духовному, але і в інтелектуальному плані. Якщо ми не розбираємося в питаннях своєї віри (не просто поверхнево, а наскільки можливо глибоко), то чому можемо навчити людей?!
Ще один важливий аспект – проповідь. Сьогодні проблема проповіді на службах стоїть досить гостро. Мені відомо чимало парафій, де проповідь взагалі не звучить, чи звучить виключно номінально, в «заїжджених» і загальновідомих словесних штампах.
У багатьох підручниках з пастирського богослов’я або літургіки зазначено, що проповідь є невід’ємною і важливою частиною богослужіння. Цитати, думаю, тут не варто наводити, адже сам життєвий досвід говорить нам, що ми не маємо права мовчати. Тільки уявіть, скільки інформаційного сміття, іноді морально нейтрального, а нерідко і відверто гріховного, сьогодні ллється на людину через рекламу, політиків, соцмережі і т.д. Серед усього цього «посліду» обов’язково має звучати голос Церкви. Нехай він буде не такий масовий, але він може бути досить гучним, щоб його почули ті, хто хоче почути.
Один мій знайомий священик якось сказав, що якщо ти сам постійно розвиваєшся, сам постійно щось читаєш, щось дізнаєшся, то тоді тобі завжди буде, чим поділитися з людьми. А якщо сказати нічого, то що ж тоді ти за пастир?! До того ж нинішнє життя щохвилини підкидає нам теми для проповіді, та ще й в такій кількості, що при бажанні можна проповідувати цілодобово без перерви на обід і сон.
Я прекрасно розумію, що не у всіх нас є дар красномовства, але ніхто нам не заважає підготувати проповідь заздалегідь, написати її текст, а потім просто вивчити напам’ять, як це роблять семінаристи на уроках гомілетики або риторики. Немає часу? Але час – поняття розтяжне. Щодо цього наведу один приклад.
Моя мама до недавнього часу працювала в кардіологічній лікарні. Коли приходять люди, хворі на гіпертонію або ще на якісь серцеві захворювання, то крім медикаментозного або фізіотерапевтичного лікування їм рекомендується змінити спосіб життя: постаратися висипатися, нормально і регулярно харчуватися, скинути зайву вагу. Як правило, після таких рекомендацій починаються виправдання, що на це, мовляв, немає часу, що кури, корови, городи та інші турботи не дозволяють виконати рекомендації лікаря. Тоді моя мама їх запитує: «Чого тоді Ви сюди прийшли? Чи не хочете – не робіть, тільки не скаржтеся, якщо через 5-10 років вас накриє інсульт». Постановка питання досить різка, але іноді по-іншому не можна. Людина в такому випадку трохи протвережує, переглядає своє життя і знаходить необхідний час.
Так і з нами, священиками – якщо ми мовчимо, то навіщо тоді прийшли в священство? Для чого? Відповідь перед Богом все одно доведеться давати. Час знайдеться, було б бажання і неформальне ставлення до проповіді.
* * *
У всіх нас є свої обов’язки – свої у мирян, свої у священиків. І відповідати перед Богом ми будемо відповідно до наявних обов’язків і отриманих у дар талантів. А тому і бути уважним кожному з нас в першу чергу варто саме до своїх справ і вчинків. «Знай себе, і досить з тебе» – говорив преподобний Амвросій Оптинський і був тисячу разів правий.
Будемо ж стежити в першу чергу за собою, до справи своєї будемо уважні, а до ближнього поблажливі. Чи не цього хоче від нас Господь?
Читайте також
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?