У пошуках легітимності Думенка: Чи чекають на ПЦУ великі зміни?

Єпіфаній Думенко та «Об'єднавчий собор». Фото: СПЖ

Ми вже писали, що його способом керування новою «церков'ю», який зосереджений на застосуванні лому чи болгарки для діалогу з УПЦ, дуже незадоволені на Фанарі. Крім того, за інформацією, що є у нас, організація Сергія Петровича втратила довіру і в очах Офісу Президента.

По-перше, ми пам'ятаємо, що, за інформацією грецьких ЗМІ, українське керівництво писало до Стамбула скарги на Думенка.

По-друге, вже за нашою інформацією, на нараді перед ухваленням закону 8371 більшість його учасників (народних депутатів від різних фракцій) висловлювали ту точку зору, що робити ставку на ПЦУ в церковно-державних відносинах не можна. В українському парламенті всі розуміють, що ПЦУ – це виключно проєкт Порошенка. А він, своєю чергою, чи не єдиний політичний конкурент Зеленському. Що випливає з цього – здогадатися неважко.

Чому ж Думенко, попри все, продовжує тісне співробітництво з «сивочолим», зрозуміло – гроші. У мережі вже прослизала інформація про те, що в 2020 році структура Епіфанія отримала від колишнього президента України 5 мільйонів доларів на організацію підтримки під час виборів до місцевих органів влади. Ці гроші мали бути розподілені між єпархіями ПЦУ, однак, як ми припускаємо, все сталося, як у тому відомому анекдоті про Януковича – «знайшли ким передати».

Але влада охолола до Епіфанія не лише з цієї причини. Його надто агресивна риторика, а також надто агресивні дії тих, хто його підтримує, дають владі чітке розуміння того, що він не спроможний нікого об'єднати.

Так от, в Офісі Президента Думенка сприймають як «збитого льотчика», і приїзд делегації Фанара – доказ цього. Фанаріоти приїхали не на прохання Епіфанія, а всупереч його бажанню – і на пряме запрошення з Банкової. Також нам достеменно відомо, що головним противником будь-яких переговорів між Фанаром та УПЦ було і залишається керівництво ПЦУ в особі Зорі (він головний) і Думенка. Ця «перешкода» вже набридла – як Банковій, так і патріарху Варфоломію.

Відомо також, що священноначалля УПЦ на жодні «погоджувальні» рішення з Фанаром не піде доти, доки не буде вирішено проблему канонічності хіротоній ПЦУ, не кажучи вже про захоплення храмів.

Саме з цієї причини ми вирішили написати цю статтю – щоб не лише нагадати тим, хто й так знав, що Епіфаній – не легітимний, а й щоб дати додаткову інформацію тим, хто цим питанням зараз дуже цікавиться.

Отже…

Філарет проти Епіфанія

Одна з центральних постатей «українського православ'я», постатей, яка багато в чому відіграла катастрофічну роль для нього – це Філарет Денисенко. Проте для всіх наших патріотів саме він – це та людина, завдяки якій Україна здобула «свою власну» церкву. Тому його думка в питанні легітимності людини, яку він зробив предстоятелем ПЦУ, особливо важлива для нас.

Так ось, саме Денисенко особливо активно ставить під сумнів канонічні та правові засади, на яких збудовано хиткий трон Епіфанія.

Щоб повністю зрозуміти, що не подобається Філарету, необхідно розібратися в історичному контексті всієї ситуації, а також у процедурних порушеннях «обрання» Думенка, на які чомусь досі ніхто не звернув належної уваги.

Коріння проблеми лежить у так званому «Об'єднавчому соборі», що відбувся 15 грудня 2018 року в Софійському соборі в Києві. «Собор» було скликано з метою об'єднання Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП), Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) і двох єпископів УПЦ в «єдину автокефальну церкву» – Православну церкву України (ПЦУ). Собор був скликаний патріархом Константинопольським Варфоломієм, що й стало головним аргументом проти Думенка в руках Філарета.

Зазначимо, що Денисенко, як дуже досвідчений адміністратор, «зрить у корінь» і каже речі, які ставлять під сумнів рішення «Об'єднавчого собору». Так, Філарет стверджує, що «собор» був не істинно українським, а скоріше нав'язаним Фанаром. Він нагадує, що, згідно з православною традицією, а також статутами УПЦ КП, УАПЦ кожна Помісна Церква, особливо та, яка претендує на незалежність, повинна мати автономію в управлінні своїми справами, включаючи скликання соборів. Той факт, що собор скликав Патріарх Варфоломій, а не хтось із глав українських православних церков, нищить, на думку Денисенка, як легітимність самого «собора», так і незалежність ПЦУ.

Крім того, Філарет зазначає, що не лише скликання, а й головування на «соборі» знаходилося в руках Константинопольського патріархату (конкретно – в руках митрополита Еммануїла Галльського), що, на його думку, повністю дискредитує концепцію української автокефалії.

Денисенко нагадав кілька ключових моментів, які не вписуються ні до Статуту, ні до традиції будь-якої автокефальної церкви:

1. Запрошення на «собор» розіслано Вселенським патріархом Варфоломієм, а не Київським «патріархом» Філаретом.
2. Головував на соборі представник Константинопольського патріарха митрополит Гальський Еммануїл, а не «патріарх» Київський Філарет (на той момент, нагадаємо, він в очах Фанара був цілком легітимним митрополитом Київським, і йому запропонували навіть стати «почесним патріархом» ПЦУ). 
3. У «соборі» на правах делегатів брали участь інші архієреї та священнослужителі Константинопольського патріархату (що неприпустимо на Помісному Соборі автокефальної Церкви).
4. Оригінали протоколу та постанови Собору 15 грудня 2018 р. перебувають у Вселенській патріархії в Стамбулі, а не в Києві.
5. На «соборі» грецькі учасники в особі митрополита Гальського Еммануїла запропонували прийняти Статут ПЦУ, але не в українському варіанті (тобто Статут УПЦ Київського Патріархату), а в грецькому – написаному на Фанарі.

Також пресслужба УПЦ КП вказала і на інші моменти, що порушують канонічну та юридичну процедуру:

1. «Помісний Собор, згідно зі Статутом, може скликати Патріарх разом із Священним Синодом або Архієрейським собором. Такого рішення немає.

2. У Помісному Соборі беруть участь, крім архієреїв, представники духовенства, монастирів, духовних навчальних закладів, мирян, обраних на єпархіальних зборах. Ніяких єпархіальних зборів не було.

3. На Помісному Соборі обираються керівні органи, ведеться протокол Собору. Цей так званий "Помісний Собор" у Теплій Софії не затверджував порядок денний, програму та регламент своїх засідань, не був сформований Секретаріат, робочі органи "Собора" (наприклад, лічильна комісія) та їх персональний склад, не була сформована Президія Собору.

4.Ніяких протоколів реєстрації, ходу засідань, рішень, голосування "Помісного Собору" немає, що свідчить про повну нелегітимність і цих зборів».

«Обрання» (а вірніше, його відсутність) Епіфанія

Центральним же моментом у спробі зрозуміти, наскільки ж легітимний Думенко, є спосіб, яким його було «обрано» главою ПЦУ. Коротко нагадаємо, що православне канонічне право, яке регулює внутрішню діяльність будь-якої Православної Церкви, вважає, що самостійне та незалежне обрання предстоятеля – одна з основ автокефалії. Традиційно глава Помісної Православної Церкви обирається на Помісному Соборі цієї ж Церкви, до якого входять не лише єпископи, а й духовенство, чернецтво та представники мирян. Цей Собор повинен представляти всю Церкву та забезпечувати прозорість і легітимність виборів її предстоятеля.

Однак процес, що призвів до «обрання» Епіфанія, не відповідав цьому чіткому та зрозумілому правилу. Більше того, він не відповідав навіть Статуту ПЦУ, в якому чорним по білому прописано процедуру обрання предстоятеля.

Так, у параграфі Х (пункти 8-10) сказано:

«8. Кандидати на престол Київської Митрополії визначаються правлячими архієреями Православної Церкви України.

9. Три кандидати визначаються із трьох, які набрали більшість голосів під час таємного голосування.

10. Після цього Помісний Собор під головуванням місцеблюстителя і таємним голосуванням обирає нового митрополита Київського і всієї України. Вибирається той, хто із трьох набере більшість голосів».

Нічого з цього у випадку з Епіфанієм не було. По суті його просто призначили предстоятелем на «Об'єднавчому соборі» (який, нагадаємо, не був «собором» ПЦУ). Отже, вважає Філарет, оскільки Епіфаній не був обраний належним чином, його першість неканонічна і, отже, незаконна.

Аргументи Філарета посилюються тим фактом, що аж до липня 2023 року «Помісний собор ПЦУ» так і не був проведений. Тобто, всі рішення «Об'єднавчого собору» не були ратифіковані протягом 5 років, а питання легітимізації предстоятеля активно замовчувалося. Єдина заява з цього приводу була зроблена «Архієрейським собором» ПЦУ в травні 2023 року, коли «собор схвалив роботу предстоятеля, Митрополита Київського і всієї України Епифанія та Київської Митрополії УПЦ (ВЦУ) і засвідчив йому повну підтримку». По суті, саме на цьому схваленні і тримається вся влада Думенка сьогодні. Але «схвалення» та обрання – речі різні, погодьтеся.

Чому ж Думенко не проводив «Помісний Собор» і на протязі всього цього часу ретельно оминає питання виборів – зрозуміло. Тому що за будь-яких розкладів і в протистоянні з будь-якими конкурентами йому нічого не світить. У найкращому разі – намісник Видубицького монастиря. Та й те…

Вважати, що питання, пов'язані з відсутністю «обрання» Думенка – це нісенітниця і «не на часі» – безглуздо. Тому що вони можуть мати глибокі наслідки для ПЦУ. Нагадаємо, що у Православній Церкві легітимність глибоко переплетена з дотриманням канонічного права та встановлених процедур. Коли вони ігноруються або обходяться стороною, це найчастіше, як кажуть у народі, вилазить боком.

Крім того, є ще юридичний аспект. Та ж ПЦУ діє в рамках як канонічного, так і звичайного юридичного (світського) права, і будь-яка нелегітимність її керівництва може призвести до проблем із церковною власністю, до проблем у відносинах з державою та чиновниками, до невизнання певних рішень тощо. Якщо Епіфаній нелегітимний (що можна довести в суді), цей факт може призвести до заперечення дуже багатьох речей.

Висновки

Пересічному читачеві всі ці питання можуть здатися незрозумілими або зайвими, проте вони мають вирішальне значення для розуміння процесів, що відбуваються в релігійному полі України. Свавілля, яке ми спостерігаємо протягом тривалого часу, втручання держави у внутрішні справи Церкви, насильство та агресія щодо вірян – все це почалося не сьогодні, і не вчора. Почалося воно з розколу, влаштованого Філаретом Денисенком, а продовжилося, коли на чолі створеної Фанаром штучної структури став учень Філарета – Епіфаній Думенко.

У цьому сенсі питання його нелегітимності нам малоцікаве, тому що від поганого дерева добрі плоди не народжуються. Це означає, що Думенко залишиться нелегітимним для нас, навіть якби всіх «процедур» було дотримано. Тому що, за словами Сербського Патріарха Порфирія, він мирянин, що одягнув на себе рясу священника. Але людей світських питання його нелегітимності може сильно зацікавити.

Адже виходить, що монастирі, храми і церковне майно переходить не до рук предстоятеля церкви, а до рук людини, яка ніяких прав на це не має.

Давайте припустимо, що хтось вирішить у судовому порядку оскаржити легітимність Думенка та звернеться до державних органів влади з вимогою дати відповідну оцінку його предстоятельству – з погляду Статуту ПЦУ, законодавства України та канонів Церкви. Аргумент, що держава не втручається у справи Церкви і не займається аналізом внутрішньоцерковних документів, тут не грає. Тому що ДЕСС і численні експерти аналізують Статут УПЦ, держава активно втручається у справи УПЦ, а політики люблять поміркувати про канони. Тож у цьому сенсі цілком можливо, що питаннями ПЦУ хтось активно займеться. Якщо вже не займається...

Читайте також