Віра проти насильства: Хроніка захоплення собору УПЦ у Черкасах

Митрополит Феодосій Черкаський. Фото: СПЖ

У ніч на 17 жовтня 2024 року близько 3-ї години ночі на територію Архангело-Михайлівського собору Української Православної Церкви в Черкасах увірвалися близько 100 людей у ​​камуфляжній формі та балаклавах. У цей час у соборі проходила нічна Літургія, і віруючі молилися.

Загарбники, які діяли організовано та злагоджено, швидко взяли храм під контроль, силою витіснивши людей із території. Вони не лише виганяли парафіян, а й відбирали у них мобільні телефони, не дозволяючи знімати те, що відбувається. Було зірвано систему відеоспостереження, щоб події тієї ночі не могли бути зафіксовані зовні чи всередині храму. Розлючені загарбники били вікна, виламували двері і зрештою проникли до будівлі храму та єпархіального управління.

На захист собору почали збиратися православні віряни міста Черкаси та околиць. Проте ситуація розпалювалася з кожною хвилиною. Усередині єпархіального гуртожитку залишалися священники зі своїми сім'ями, оточені агресивними загарбниками. Серед них були малолітні діти – семеро малюків віком від 3 місяців до 8 років. Ці діти, прокинувшись від шуму, були налякані до сліз і перебували у стані сильного стресу. За свідченнями очевидців, ніхто з нападників не виявляв жодного співчуття до родин священників, їхніх дружин і дітей. Навпаки, всі зусилля були спрямовані на те, щоби максимально залякати вірян.

Згодом з'ясувалося, що серед нападників був депутат місцевої ради, який активно підтримував спроби насильницького переведення храмів УПЦ до Православної церкви України (ПЦУ). Про це розповів митрополит Черкаський і Канівський Феодосій, який прибув на місце подій, щоби підтримати свою паству.

Владика повівся як справжній пастир і отець, який у скрутну хвилину не покинув своїх дітей, сховавшись за їхніми спинами. Навпаки, він зробив усе від нього залежне, щоб вигнати бандитів із храму.

Зрештою, це вдалося зробити. У зверненні одразу після того, як бандитів було з ганьбою вигнано з храму, митрополит Феодосій закликав вірян не здаватися та захищати свої святині: «Брати і сестри, якщо ця витівка повториться, ми зобов'язані відстоювати наш собор! Святиню треба захищати від бандитів, які не будували її, не вміють молитися і лише руйнують те, що творилося роками працею та молитвою».

Також митрополит Феодосій звернувся із закликом до патріарха Варфоломія звернути увагу на гоніння, яким зазнають віряни Української Православної Церкви. Він наголосив, що ситуація в Черкасах – це лише один із багатьох проявів насильства та агресії щодо православних вірян.

Зазначимо, що зазначеним подіям передували заяви мера Черкас Анатолія Бондаренка, який щиро говорив про свої наміри передати Архангело-Михайлівський собор до рук ПЦУ.

За кілька днів до нападу він опублікував у Instagram фото собору з коментарем, який натякає на швидке «переведення» храму до ПЦУ. Саме з цим багато віруючих пов'язують насильство.

У день захоплення Бондаренко, якого Зеленський у 2020 році називав бандитом, закликав активістів прийти до собору УПЦ, щоб взяти участь у його передачі прихильникам Думенка. Тим самим мер міста підтвердив, що напад був ретельно спланованим і здійсненим з не лише з відома, а й за прямої участі місцевої влади, яка, по суті, і здійснила насильницьке захоплення храму УПЦ.

Серед тих, хто очолював захоплення собору, віряни та священники впізнали капелана ПЦУ Назарія Засанського. Цього «священнослужителя» вже раніше було помічено у силовому захопленні інших православних святинь, зокрема монастиря Різдва Богородиці в Черкасах у листопаді 2023 року. Засанський, як відзначають багато свідків, діє виключно з корисливих мотивів, і минулого року після захоплення монастиря став фактично його головою та господарем. За словами митрополита Феодосія, сім'я Засанського не має нічого спільного з духовним життям, і їхні дії спрямовані виключно на особисту вигоду та жагу до влади.

Також віряни виявили, що храм було пограбовано. Загарбники розгромили бухгалтерію, вкрали документи, церковне начиння та техніку. З храму зникли 60 тисяч доларів і 80 тисяч гривень, які парафіяни збирали на реставрацію та дзвін. Було викрадено дві архієрейські панагії з частинками мощей, хрести, ікони та інші цінності. Загарбники не зупинилися навіть перед тим, щоб забрати харчі та заготівлі на зиму, які священнослужителі зберігали для своїх сімей.

Незважаючи на всі зусилля вірян захистити собор, до ранку 17 жовтня рейдери зробили другу спробу штурму. Парафіяни разом з митрополитом Феодосієм доклали максимум зусиль, щоб не дати святиню на наругу безбожникам, але… за допомогою сльозогінного газу та фізичної сили храм був захоплений. Митрополит Феодосій особисто постраждав під час атаки: його вдарили по голові, а також забризкали газом. Йому знадобилася медична допомога, оскільки після удару він знепритомнів. Нападники не зупинялися навіть перед застосуванням фізичного насильства до священнослужителів і вірян похилого віку, жорстоко побивши старого ченця Черкаської єпархії та багатьох парафіян храму.

На місце події викликали поліцію, але правоохоронці не втручалися. Згідно з офіційною заявою Нацполіції Черкаської області, поліція прибула на місце подій і внесла інформацію про те, що сталося, до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Проте поліцейські залишили вірян віч-на-віч із агресивними загарбниками. Лише за кілька годин після нападу почалося розслідування за статтею «хуліганство». За офіційною версією, між вірянами стався конфлікт, який поліція наразі розслідує. Але багато очевидців стверджують, що дії поліції були навмисне пасивними, і правоохоронці фактично дали зелене світло загарбникам.

Після того, як храм остаточно був захоплений, митрополит Черкаський і Канівський Феодосій звернувся до віруючих із емоційною заявою. Він зазначив, що тепер парафіяни і священники змушені будуть молитися у своїх будинках і квартирах. У своєму зверненні митрополит Феодосій наголосив, що, незважаючи на втрату собору, благодать Божа завжди з тими, хто залишається вірним своїй вірі. Він сказав: «Господь, Божа Матір, Архангел Михаїл і святитель Макарій завжди з нами! Ми зробили все можливе, щоб захистити нашу святиню, але зараз ми змушені продовжувати молитися у своїх будинках і квартирах». Він також зазначив, що боротьба за собор не закінчена і триватиме у судах, хоча висловив сумнів у тому, що можна розраховувати на справедливе правосуддя.

Зазначимо, що під час захоплення застосовувалося як фізичне, так і емоційне насильство. Рейдери, стоячи на сходах і всередині православного храму, використовували стільки нецензурних виразів і лайки, що це викликало шок у вірян. Але… не у прихильників Думенка, які після того, як храм був захоплений, почали здійснювати у ньому свою «службу». Як можна молитися у храмі, в який вони увірвалися силою, побивши вірян та обклавши їх триповерховим матом, думенківці не пояснили. Напевно, тому, що вони самі розуміють, що їхню «службу» молитвою вважати не можна.

У світлі цих подій стає очевидним, що боротьба за храми Української Православної Церкви точно не обмежиться лише Черкасами. По всій Україні захоплення храмів лише посилиться, що призведе до ще більшого розколу в суспільстві. Буквально під час написання цієї статті стало відомо, що рейдери ПЦУ захоплюють храм УПЦ у Кременчуці. І очевидно, що зараз головне – залишатися вірними своїй Церкві та продовжувати боротися за свої права, незважаючи на все, що відбувається.

Так, наша Церква покликана стояти за мир, але коли її члени стикаються з несправедливістю та фізичним насильством, постає питання: як примирити прагнення миру з необхідністю захищати свої святині? Чи треба нам змиритися і прийняти все покірно? Митрополит Феодосій закликав захищати собор від «бандитів», а в Євангелії Господь каже «не давати святині псам». Але водночас Христос називає своїх послідовників «миротворцями». Як це примирити? Тільки так, що захист святині не обов'язково має бути фізичним чи насильницьким. Наша головна сила – молитва та єдність. І в таких випадках, як у Черкасах, дуже хотілося б почути голос усієї Церкви, побачити згуртованість усіх її членів. Адже що Спаситель каже через апостола Павла? «Тому, чи страждає один член, страждають з ним всі члени; Чи славиться один член, з ним радіють усі члени. Бо такі наші страждання, що досягли меж нашого всесвіту. І якщо страждає один член, з ним страждають усі члени» (1 Кор. 12, 26). Ось, чого хотілося б нам сьогодні – співчуття.

Так, ми маємо прощати своїх кривдників. Але при цьому слід пам'ятати, що прощення у християнстві не означає відмову від справедливості. Воно не виключає звернення до законних шляхів відновлення правди. У Євангелії від Матвія говориться про праведний суд, який настане для тих, хто чинить зло (Мф. 25:31-46). У цьому контексті боротьба за повернення собору – це прагнення відновити закон і порядок, що не суперечить євангельським принципам прощення.

При цьому нам треба пам'ятати, що ми – не думенківці, а отже, не можемо допускати озлоблення та ненависті до супротивників, навіть якщо вони діють «за свавіллям». Як сказано в Посланні до Римлян, «не мститься за себе, любі, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста, Я віддам, говорить Господь» (Рим. 12:19). І ми віримо, що Господь точно віддасть усім і кожному.

Так само, як віримо, що втрата фізичного храму, хоч би якою хворобливою вона була, не означає втрати самої Церкви. Віруючі продовжують бути частиною Церкви, навіть якщо їх позбавляють доступу до храму. Сьогодні виконуються слова Христа, який сказав самарянці біля криниці: «Настає час, і настав уже, коли істинні шанувальники поклонятимуться Отцю в дусі та в істині» (Ін. 4:23). І це справді так.

Зрештою, події, які відбуваються у Черкасах і в інших місцях України, можна розглядати у контексті духовної боротьби за душі людей. Насильство, поділ, ненависть – це вияв духовної війни, яка йде в серці кожної людини.

І в цій ситуації важливо не лише захищати свої храми, а й зберігати чистоту своїх сердець, не допускаючи озлоблення та ненависті. Християнська реакція на подібні ситуації має бути заснована на любові, хай навіть здається, що це неможливо. Тому що бути людиною любові в умовах ненависті може лише той, хто вірить у Бога. Бо в Посланні до Ефесян сказано: «Все можу в Христі, що мене зміцнює» (Флп. 4:13).

Отож нехай Господь і зміцнює нас! Тим більше, що зло довго тріумфувати не може, адже Бог осміяним бути не може!

Читайте також