Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Фото: СПЖ

Митрополит Черкаський і Канівський Феодосій записав відео, в якому він розповів про захоплення кафедрального собору Черкас 17 жовтня 2024 р. та анафематував одну з головних дійових осіб цього захоплення, мера Черкас Анатолія Бондаренка. «Вимушений констатувати, що своїми сьогоднішніми діями Ви відлучили себе від Церкви. Як архієрей Черкащини я констатую – Ви відлучені від Церкви. Це велика трагедія... Сподіваюся, Ви проживете довге життя, і Ви ще будете мати можливість виправити ті трагічні помилки, які Ви зробили», – заявив владика Феодосій.

Перед тим, як говорити, що таке церковна анафема і який у ній сенс, скажімо, чим анафема не є. Анафема – це не прокляття з побажаннями людині всілякого зла. Анафема не має на меті образити або принизити людину, завдати їй якихось неприємностей. Навпаки, анафема – це щось таке, що має послужити на користь анафемованій людині, але про це трохи нижче.

Слово «анафема» (грец. ἀνάθεμα) перекладається як відлучення або вигнання. Його можна використовувати у широкому і вузькому значенні. Кожен гріх відлучає людину від Бога і, відповідно, від Церкви. Наприклад, у чині Таїнства сповіді є молитва, в якій є такі слова: «…прощаючи йому всяку провину, вільну ж і мимовільну. Примири і з'єднай його святій Твоїй Церкві, у Христі Ісусі Господі нашому». Тобто до того, як людина сповідала свої гріхи, вона відлучена від Церкви і тільки після покаяння з'єднується з нею. Апостол Павло писав до коринфян: «Хто не любить Господа Ісуса Христа, анафема, маранафа́» (1Кор. 16, 22). Тобто навіть нелюбов до Христа робить людину відлученою від Церкви. Тут, звичайно, можна вигукнути разом з апостолами: «То хто ж може спастися?» (Мф. 19, 25). Але відповідь вже відома: «Людині це неможливо, а Богу все можливо» (Мф. 19, 26). Так, «всі ми багато грішимо» (Як. 3, 2). Але Бог своєю милістю тримає нас у Церкві, дає можливість брати участь у Таїнствах, причащатися Святих Христових Таїн. Це повинно не вводити нас у відчай, але впокорювати нас, допомагати нам усвідомлювати свою гріховність, звертатися до Бога в покаянні, сподіваючись на Його милосердя.

У вузькому значенні анафема проголошується від імені Церкви чи собором єпископів чи якимось єпископом одноосібно. У цьому сенсі анафема має такі особливості.

По-перше, анафема проголошується за будь-які значущі гріхи, що стосуються як самого грішника, а й інших людей. Як правило, це різні єресі, явна неправодумність у віровчальних питаннях. Гріхи, здатні завдати шкоди всій Церкві, якщо вони не будуть відсічені від неї своєчасно. Також це можуть бути відкриті ворожі дії проти Церкви, як і у випадку з мером Черкас А. Бондаренко.

По-друге, анафема – це превентивний захід, визнаний захистити вірних дітей Церкви від зараження чужим вченням або від спокуси будь-яких резонансних вчинків. Класичний приклад – анафематування Арія та його вчення про сотвореність Сина Божого. Якби святі отці Першого Вселенського Собору в Нікеї (325 р.) не анафематствували це вчення, то вся Церква могла б піти шляхом смерті. Оскільки це вчення відкидало Божество Ісуса Христа, то, по суті, відкидало і саме спасіння людини, бо тільки Хресна Жертва Божого Сина має силу спасати людей від прокляття і смерті. Анафема – це попередження всім: не йдіть таким шляхом, не поділяйте єретичних переконань, не беріть приклад з вчинків, спрямованих проти Церкви. Інакше ви все опинитеся за огорожею Тіла Христового!

По-третє, анафема звернена в тому числі і до самої анафемованої людини. Це дуже сильне і однозначне попередження про те, що вона знаходиться поза Церквою, поза рятівним ковчегом. Що вона стоїть на шляху смерті, і якщо й далі йтиме по ньому, то доля її у вічності незавидна. Анафема – це заклик до покаяння та повернення до Церкви. У цьому сенсі анафеми – це прояв любові до людини, нехай і виражена у жорстких формах.

По-четверте, анафема, за великим рахунком, не накладається на людину, вона не робить людину чужою для Церкви. Вона лише констатує той факт, що людина своїми власними діями, своїм наполегливим небажанням прислухатися до голосу Церкви, сама себе поставила поза нею. Іншими словами, людина виявляється відлученою від Церкви не через те, що той чи інший єпископ чи собор проголосив їй анафему, але через свої власні дії та вчинки.

По-п'яте, анафема можлива лише стосовно члена Церкви. Неможливо відлучити від Церкви того, хто в ній і так не перебуває. Питання приналежності до Церкви часом буває неоднозначним. Формально до неї належать усі, хто пройшов обряд хрещення. Але оскільки цей обряд проходили майже всі чи переважна більшість жителів України, і для багатьох з них він так і залишився обрядом, то називати їх усіх членами Тіла Христового не зовсім правильно. Але, принаймні, членами Церкви є ті, хто явно, відкрито і неодноразово заявляв про це. До таких і належить мер Черкас А. Бондаренко. Саме тому митрополит Феодосій не проголосив відлучення від Церкви іншим учасникам кривавого захоплення Свято-Михайлівського собору. Вони спочатку не позиціонували себе як члени УПЦ, не брали участь у богослужіннях, не брали участь в Таїнствах.

По-шосте, людина завжди може повернутися до Церкви, принісши покаяння за ті гріхи, за які їй було проголошено анафему. Ніхто не відвернеться від такої людини, ніхто не зачинить перед нею двері Церкви. Навпаки, мабуть, ніхто так не бажає навернення грішника, як той архієрей, який констатував його відлучення від Церкви.

Митрополит Феодосій у своєму зверненні передбачав, що керівництво ПЦУ не забуде оголосити анафему меру А. Бондаренка недійсною. Від себе скажемо, що воно ще й вручить йому нагороди від своєї релігійної організації за напад на собор. Але ж анафема не має сьогодні жодного значення ні у правовому полі, ні у сфері суспільних відносин. Вона має лише сакральне значення. Не важливо, як людина виглядає перед такими самими людьми, як вона. Важливо, якою є людина в очах Божих. А як може виглядати в очах Божих людина, яка раніше брала участь у богослужіннях у Свято-Михайлівському соборі, їздила за благословенням до Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Онуфрія, яка приймала з рук митрополита Феодосія Таїнства, а потім закликала до того, що сталося 17 жовтня 2024 р.: побоїща, побиття митрополита Феодосія, духовенства та вірян, захоплення святині, пограбування, беззаконня? І тут навіть не йдеться про тему юрисдикцій, куди люблять звертати прихильники ПЦУ. Саме по собі побоїще і захоплення Свято-Михайлівського собору – це настільки явне беззаконня, настільки відверте зневажання Божих заповідей, настільки наочна наруга над святинею, що жодних сумнівів не залишається, це все – проти Церкви Христової. Цікаво було б направити до Константинопольської патріархії якийсь офіційний запит: чи Фанар визнає анафему, проголошену митрополитом Феодосієм, чи ні. Нехай подивиться відео від 17 жовтня та відповість! Тим більше, що Фанар уже давно не в захваті від усіх насильств і беззаконь, які творить ПЦУ.

Говорячи про анафему, не можна не сказати про те, що в історії Церкви церковні діячі часто, і навіть надто часто, зловживали анафемою, проголошуючи її не за злочини проти Церкви, а з політичних мотивів. До цих зловживань вдавалися багато християнських церкв як на Сході, так і на Заході. Часто ієрархи і навіть собори проголошували анафему за бунт проти государя та порушення відповідної клятви вірності. Але, на жаль, це стосувалося лише невдалих бунтівників. Якщо бунт пригнічували, бунтівники віддавалися анафемі, як, наприклад, декабристи після спроби держперевороту 1825 р. у Санкт-Петербурзі. Але якщо змова виявлялася вдалою, то вони продовжували вважатися благовірними християнами і приступали до Таїнств, «ні в чому не сумніваючись». Наприклад, держпереворот у тому ж Санкт-Петербурзі в 1801 р., під час якого змовники вбили табакеркою імператора Павла I, якому кількома роками раніше приносили клятву у вірності. А син Павла, імператор Олександр I, який щонайменше знав про підготовку змови і дав свою мовчазну згоду на неї, не тільки не був відлучений від Церкви, а й правил Росією ще майже чверть століття. В історії православної Візантійської імперії подібні ситуації відбувалися взагалі регулярно.

Для України найвідомішою політичною анафемою є анафема гетьману Мазепі за зраду російського імператора Петра I та перехід на бік шведського короля Карла у 1708 р. Не будемо зараз розглядати питання про те, чи має анафема релігійні підстави чи ні, скажімо лише, що сам Петро І, крім усього іншого, заснував на початку 1690-х років «Всежартовий, всеп'яний і божевільний собор», який проіснував майже 30 років і являв собою мерзенну блюзнірську і, головне, всенародну пародію на церковні обряди. Цар та його наближені поклонялися Бахусу, влаштовували (часто у Великий піст) пародійні антицерковні ходи, вдавалися до пияцтва і розпусти. Збереглися історичні документи, що описують усі ці гидоти, які незручно навіть цитувати. І за все це Петро не тільки не був анафематствований, а й називався «найхристинняішим государем».

Однак ці численні зловживання не змінюють самої суті анафеми. Господь дав своїм апостолам та їхнім наступникам єпископам владу в'язати та вирішити. «Істинно кажу вам: що ви зв'яжете на землі, те зв'язане буде на небі; і що дозволите на землі, то буде дозволено на небі» (Мф. 18, 18). Те, що в церковній історії мають місце випадки зловживання цією владою, не скасовує самих слів Христа. У цьому випадку мер Черкас А. Бондаренко відкрито виступив проти Церкви. Його позиція спричинила криваві наслідки. Не можна діяти таким чином і бути членом Христової Церкви. Не можна бути одночасно гонителем християнської громади і вважатися християнином. Тут уже треба вибирати одне із двох. І А. Бодаренко свій вибір зробив, він заявив про себе як противника Церкви. А митрополит Феодосій лише констатував цей факт. Владика Феодосій є благодатним єпископом, що має спадкоємство хіротоній від апостолів Христових. Він не перебуває під будь-якими церковними заборонами чи звинуваченнями, він правлячий архієрей Черкаської єпархії. Він саме та людина, яка має владу в'язати і вирішити.

І в цьому випадку анафема, проголошена ним черкаському меру, не є зловживанням. Вона не продиктована політичними міркуваннями, вона не пов'язана із боротьбою за владу, вона не викликана особистою образою чи чимось подібним. Вона є оцінкою дій мера, спрямованих проти Церкви. Ця анафема покликана донести до відома Бондаренка той факт, що цими діями він сам себе поставив поза Церквою. А там нехай думає як хоче, якщо він зможе своє сумління заколисувати заклинаннями, що Сергій Петрович Думенко (Епіфаній) зніме з нього цю анафему, то, мабуть, зможе спати спокійно. Якщо ж він тверезо подивиться на речі, то жахнеться перспективі опинитися на Страшному Суді Божому з тавром відлученого від Церкви. І якщо в нього ще є якісь залишки християнського сумління, воно йому підкаже: анафема – справа серйозна, з такими речами не жартують.

Тому побажаємо колишньому рабу Божому Анатолію, покаятися перед Богом і повернутися до Його святої Церкви, бо тільки так і не інакше повертаються всі відлучені від неї.

Читайте також

Як зцілитися від кровотечі душі

Недільна проповідь.

У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди

Сердечна розмова про важливе.

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?