За 31 год священства я уже несколько раз встречал «конец света»
Без паники. Фото: LB
Утро понедельника, «по умолчанию», разбор электронной почты во всех трех «ящиках» и, как всегда, не обходится без представителей из фирмы «Спасайся, кто может!»
За 31 год священства я уже несколько раз встречал «конец света», получал те самые паспорта и ИНН, которые, как говорилось, убьют душу к Миллениуму; мне обещали, что штрих-коды погубят Церковь и меня в том числе, к 2010 году; указывали поддерживать Диомида, Романова и попа «чудотворца» в красном подрясники из Болгара, как там его.... Обещали все камни гнева на мою лысую голову, что остаюсь с своим приходом в Церкви, а не в очередной страшилке. Нынче, естественно, требуют вознести проклятия всем вакцинам от COVID 19.
Как видите, жив, имею здоровье, в соответствии с грехами и годами, в меру упитан и у меня даже война прошедшая через нас и грохочущая рядом по день нынешний, не вызывает и не вызовет желание поддаться провокаторам от Православия орущим на многочисленных страницах интернета "Спасайся кто может! Последние времена".
Дорогие мои апостасийники! Окститесь! Проснитесь утром, лоб перекрестите, скажите «Слава Тебе, показавшему мне Свет» и радуйтесь новому дню собственной жизни, который дан для дел любви и спасения.
Читайте також
Правда, про яку не хочуть говорити!
Сьогодні ми всі спостерігаємо дуже показову картину. Від пересічної людини до представників влади — майже всі приїхали. Навіть ті, хто не є віруючими або належить до іншого віросповідання, оглянули наслідки ракетного удару російської федерації по Успенському собору. І майже кожен назвав Лавру Святинею, яку потрібно берегти, захищати та виносити питання її збереження на міжнародний рівень.
На чиєму боці Бог — Росії чи України?
Духовні роздуми на основі Біблії Це питання нині кричать на кожному кутку. І питають не від великого розуму чи простої цікавості — тут крик душі, лють, біль і пекуче бажання знайти бодай якусь опору в цьому бардаку.
Зусилля, що змінює: чому піст починається з простого
Останнім часом усе частіше звучить думка: мовляв, у пості головне — «не їсти одне одного», а те, що в тарілці, не має значення. Часто повторюють: їжа не віддаляє і не наближає до Бога, поститися треба «як виходить», і це взагалі другорядне.
Танці перед Вівтарем: що насправді відбулося у Троїцькому соборі Чернігова
Різдвяний перформанс у Троїцькому соборі Чернігова викликав гостру дискусію про межі допустимого в сакральному просторі. Чи є танці в храмі відродженням традицій, чи зневагою до святині?
Різдво чи день програміста: про віру, вибір і відповідальність
7 січня для багатьох — не просто дата в календарі, а питання віри й особистого вибору. Спроба надати цьому дню новий зміст змушує замислитися, без чого людині справді важко жити.
Ханукія в Україні: не традиція, а нова публічна реальність
В Україні ханукія історично не була традицією, але сьогодні її дедалі частіше встановлюють за участі влади