Наслідки духовної деградації сучасної людини

Наші проблеми – у нас самих. Фото: taday.ru

29 вересня 1922 року з Петрограда до німецького міста Штеттин вийшов пароплав «Обер-бургомістр Хаген» – перший з кількох «філософських пароплавів», що відвозив за межі батьківщини представників російської інтелігенції. Більше 80-ти філософів, письменників, вчених, економістів з сім’ями вирушили тоді у вимушену еміграцію. Коментуючи цю ситуацію в інтерв’ю американській журналістці, Троцький заявив тоді: «Ми цих людей вислали тому, що розстріляти їх не було приводу, а терпіти було неможливо».

Серед мислителів, які назавжди залишили тоді свою батьківщину, був Іван Ільїн – глибокий і щиро віруючий філософ, який залишив нам значну письмову спадщину. Про деякі його ідеї мені і хотілося б поговорити.

Є категорія людей, абсолютно нечутлива до розмови не тільки на релігійні, а й взагалі на будь-які смислові теми. Думаю, всі стикалися з цим явищем. Пояснюєш щось людині, пояснюєш, а все мимо: вона або опошлить сказане, або пропустить повз вуха. Це все одно, що прочитати лекцію про моральність і етику, а у відповідь почути: «Мені плювати, я гуляти хочу». Душа такої людини просто нездатна до сприйняття не тільки релігійного досвіду, а й взагалі будь-якого осмислення свого існування.

Однак ця її «нездатність» не є чимось вродженим, а отримується в силу різних обставин і цілого ряду неправильно прийнятих рішень, звершених дій і зроблених висновків. Зворотний же процес оздоровлення досить хворобливий, а тому не кожен наважується його пройти. Для того, щоб все ж таки зважитися на це, потрібна сильна мотивація, пов’язана або з власним вольовим зусиллям, або з відповідними, часто нелегкими, життєвими випробуваннями.

Іван Ільїн вважав, що людина, перш за все, має зрозуміти необхідність свого очищення, в іншому ж випадку в релігії вона просто не бачить головного, що «породжує в ній вульгарність і заселяє її вульгарними змістами».

За прикладами далеко ходити не потрібно, їх маса, і ми всі з ними добре знайомі: розмови про «попів на мерседесах» і «мільярдерів-єпископів», про «зашорених» християн, про служіння Церкви миттєвим політичним вигодам, про викачування грошей з прихожан і т.п. Звичайно, я не стану переконувати, що всі ми в Церкві, священики й миряни, безгрішні ягнята, це зовсім не так. Тим більше, що, по суті, це не так і важливо. Особиста проблема кожного нападника на Церкву та її членів зовсім в іншому.

Хтось прийшов до Церкви, знайшов у ній Христа, і йому абсолютно байдуже до того, як і чим грішить його ближній. А хтось, навіть не переступивши порога храму, ніколи не відкриваючи жодної християнської книги, не кажучи вже про Святе Письмо, самозабутньо поливає Церкву брудом. Хіба для такої людини справа в Церкві або чужих гріхах? Уся справа – в ній самій. Іван Ільїн пише, що у такої людини немає священного «ядра» особистості, а все тому, що вся вона – згусток протиріч, у неї немає критеріїв Абсолюту, відповідно, немає і орієнтирів.

Така людина може непогано влаштуватися в цьому житті, але її внутрішній світ – суцільний невпорядкований вир: «Вона вдає із себе релігійно-байдужу "купу" множини не впорядкованих, випадкових змістів, настроїв, прагнень і вчинків, що проносяться, – пише філософ, – вона веде неясне життя і сама є виром повені; вона є дитя і частка хаосу. Її життя є вічним замішанням, безвідповідальним сум’яттям, в якому немає головного, бо все неважливо. У цьому житті немає безумовного критерію, немає вищого судії, немає духовного мірила і релігійного рангу».

Коли людина не вміє сприймати головне за головне, то за головне вона шанує неголовне. Ось і виходить «перевертень», в якому немає духовної скарбниці, ні священного змісту, «немає внутрішнього храму, непорушного вівтаря».

Сучасна пропаганда тотального релятивізму, відсутності моральних критеріїв і лабільності цінностей – прекрасне середовище для формування таких особистостей, яких описав Іван Олександрович.

Коли людина не вміє сприймати головне за головне, то за головне вона шанує неголовне. Ось і виходить «перевертень», в якому немає духовної скарбниці, ні священного змісту, «немає внутрішнього храму, непорушного вівтаря». У такої душі немає стрижня, вона – «безформна маса», що набуває форму, лише виходячи з моментальної користі, для неї все «рівно», ніщо не вище за все: «Вона не має ціннісної "лествиці" – ні в спогляданнях, ні в справах. Вона живе поза ідеєю "головно-вимірювання"; і не має почуття духовного рангу. Тому вона не вміє пізнавати ні духовної сили людей, ні священності предметів, ні значущості змістів; вона взагалі не цінує в житті ні духовності, ні Духа; і не розуміє, коли чує від інших про релігійну перевагу відомих цілей, мотивів і діянь. Вона не вірить ні в совість, ні в честь».

Можна сказати, що ці слова Ільїна – точна характеристика сучасної людини. Мало того, що про такі поняття, як честь і совість, ніхто практично вже не згадує, адже вони часто заважають досягненню цілком певних вигод, до того ж багато сучасних глашатаїв «прогресивних» поглядів ще й релігійний досвід намагаються опошлили, вбачаючи в ньому або екзальтацію, або ілюзію , або психічний розлад, або ігри розуму, або просто брехню.

Сьогодні політика втрати людського в людині все більше набирає обертів, але розкрутку цього маховика Іван Ільїн бачив ще на початку ХХ століття. Він пише, що для душі, яка відхиляє релігійний досвід, усі критерії її дій і вчинків випадкові і незначні. Кожен вибір у такому випадку стає або безпредметним, або своєкорисливим, або випадковим. Вульгарність буквально пронизує таку людину, і вона цю вульгарність транслює на інших людей, на мистецтво, на культуру, на батьківщину, службу і, врешті-решт, на Бога. Тут Ільїн згадує слова руського поета Аполлона Григор’єва, який вказав, що ми живемо в такому світі

Де оманливим і близьким

Почуттям міряти все дано,

Де звуть святе низьким,

Де високе смішно.

Незнайома духу їжа

Миру тлінного, і він

Лише обман один і сон,

А не істини оселя.

Просто дивуєшся, наскільки «прозорливим» був Ільїн. Ніби про сьогоднішній день він пише, що у світі, який відхиляє релігійний досвід, у світі, що живе вульгарністю, все вимірюється ціною грошей: любов тут перетворюється на проституцію, покаяння – на індульгенцію, правосвідомість – на дебати найманих софістів, політиків і адвокатів, мистецтво – на ринок виставок і ринок естради, вільне слово – на продажні ЗМІ. Кожне з цих понять можна розширити і поглибити, але загальна канва і так зрозуміла – все це ми спостерігаємо буквально кожен день.

«Все вирішується думкою натовпу, схваленням вулиці: забобоном, приказкою, ефемерною репутацією, модою, масовим психозом, рекламою, пропагандою, фейлетоном, карикатурою, більшістю голосів», – пише Ільїн.

Втрата чітких орієнтирів, цінностей та ідеалів формує суспільство, де «все вирішується думкою натовпу, схваленням вулиці: забобоном, приказкою, ефемерною репутацією, модою, масовим психозом, рекламою, пропагандою, фейлетоном, карикатурою, більшістю голосів», – пише Ільїн.

Суєта і міщанство стали основними атрибутами сучасної людини, її погляди – вузькі, спонукання – незначні, масштаби – зменшені. Людство тоне в океані брехні, фальші, лицемірства, продажності і розпусти. Від важливих речей залишилася лише одна оболонка. Смерть тепер пов’язана з дрібним страхом і корисливим розрахунком щодо інших. Щастя стало сприйматися як самовдоволення, насолода і егоїзм. Нещастя тепер наповнене одною легкодухістю, гомоном, озлобленістю і жорстокістю. Багатство тепер призводить до гордості, безвідповідальності і вульгарної розкоші. Бідність тепер пов’язана з заляканістю і заздрістю. Людина, пише Ільїн, втратила почуття власної духовної гідності і перестала поважати саму себе.

Наслідки духовного зубожіння людини – катастрофічні. Заперечення релігійного досвіду фактично веде до втрати людиною своєї людяності. Все це ми можемо спостерігати на власні очі, і повернути назад це наше загальнолюдське падіння навряд чи можливо. Але наша справа – не опускати руки і робити все, що в силах, щоб уповільнити цей деградаційний процес. Для цього нам даються розум, здатність думати, пізнавати і говорити. А якщо копнути глибше, то від цього, можливо, буде залежати і наше спасіння.

Читайте також